розділ 2.6.

Третій рядок відкрився десь через чотири місяці.

Спокійно. Зовсім не так, як перші два.

Цього разу Тимур був на самоті. В зимовий тихий вечір в хаті було тепло. В печі потріскували дрова, які постійно заготовляли і підвозили Смольний і Геша, які після того, як “познайомилися” з Тимуром влаштувалися на офіційну роботу в лісництво. Це не завадило їм крутити іноді не зовсім законні справи, але не завадило тільки тому, що Тимур їм це дозволяв.

Він сидів у плетеному кріслі посеред кімнати. В ньому було надзвичайно зручно, хоча і твердо на перший погляд. Головне, що зручно було тримати Книгу перед очима.

Як і минулих разів, світ похитнувся і букви попливли, але Тимур був готовий до цього...

ДЕ СВІТЛО І ПІТЬМА ОДНЕ ЄДИНЕ...

... Ось воно...

Тимур підійнявся на ноги і пройшовся по кімнаті.

Він знову змінився з того часу, як прочитав другий рядок. Його рухи стали повільними, врівноваженими, але сильними. Він рухався наче хижак, що підкрадається до здобичі.

(Світло і пітьма одне єдине.)

Зупинився біля печі і встановив на неї закопчений чайник.

Прийшло спокійне розуміння відкритого значення.

Він ще пройшовся по кімнаті, доки не закипіла вода. Залив собі чаю.

“Де світло і пітьма одне єдине”, - тихо промовив сам собі. - “ Ну звичайно. Світло і пітьма, це одне ціле. Добро і зло різні сторони одного єдиного”.

Без одного не буває іншого. Тіні не можуть існувати ні без світла, ні без пітьми.

Життя не може існувати ні без добра, ні без зла.

Тієї ночі Тимур залишився у хатині.

Наступного ранку він не пішов до школи.

Геша і Смольний привезли йому їжі і швиденько вшилися раді тому, що він у спокійному настрої і не поставив їм жодних завдань.

А наступного вечора з’явився дільничний інспектор.

Це був перший, але не останній візит представників поліції до Тимура чи до його батьків.

Дільничного інспектора звали Сергій Степанович Прокутько. Інспектором він був вже років з двадцять і вважав, що знає про все, що відбувається на його території. Через те облінився, зверхньо дивився на громадян, розтовстів дупою і дозволяв собі розмовляти з людьми, як йому заманеться (окрім начальства, звичайно).

В хату він зайшов без стуку і запрошення, так як вважав, що це територія громади і він має на це повне право.

Тимур сидів посеред кімнати в тому ж кріслі, в якому вчора прочитав третій рядок і спостерігав за прибульцем.

- Тепленько в тебе тут, - Сергій Степанович простягнув до печі руки, на дворі був сьогодні сильний мороз.

- Тільки питання, - мовив він далі після довготривалої паузи, озираючись на хлопця через плече, - хто тобі дозволив  тут господарювати?

Тимур не зводив з нього очей і нічого не відповів.

Сергій Степанович взяв стілець і вмостив свою товсту дупу навпроти хлопця.

Помовчали.

Інспектор дістав цигарку, підпалив і пустив дим в обличчя Тимуру. Той навіть не моргнув.

- Ти з якою метою сюди приперся? - врешті запитав він.

- А тебе не вчили, хлопче, що з дорослими потрібно спілкуватися ввічливо? - різко запитав інспектор, його зачепила така, як йому здалося, нахабність. Якийсь смаркач дозволяє собі “тикати” такому, як він...

- Тільки якщо вони заслуговують на повагу, - відповів Тимур, чим ще більше зачепив заслуженого поліціянта.

- Ого-о-о, - протягнув він. - Ну що ж , тоді розмовляти будемо по іншому... Тобі відомо, що згідно закону підлітки у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років після двадцять другої години вечора мають перебувати під наглядом або в супроводі батьків? А зараз, - він поглянув на годинник, - двадцять два тридцять чотири...

Тимур не відповів.

Сергій Степанович зітхнув.

- Ну що ж, збирайся. Відвезу тебе додому. А по шляху поговоримо, що в тебе за відносини з Гешою та Смольним...

- А на зворотньому шляху заїдеш до своєї коханки Галочки? - запитав Тимур.

Інспектор втримався від зайвих рухів, але шия і нижня частина обличчя вкрилася червоними плямами.

Якого дідька? Про Галочку ніхто нічого не знав.

Тимур посміхнувся.

- Не рекомендую, - мовив він. - Вона зараз трахається з іншим.

Цього разу інспектор таки зіскочив на ноги.

- Слухай, ти...Я тут гратися не збираюся...

- А я збираюся, - перебив його Тимур. - А Христя так взагалі буде в захваті.

- Яка ще Христя? Що ти тут...

- А знаєте, - знову перебив його Тимур. Весь цей час інтонація його голосу ніяк не змінилася. - Я буду ввічливо до Вас звертатися. Буду говорити “Ви” і називати по імені — батькові, Сергію Степановичу. Це буде весело.

- Весело ? Я тобі покажу зараз, щеня, що таке “весело”...

- Обов’язково , покажете, шановний Сергію Степановичу. Бо ВИ бовдур, яких світ світ не бачив. ВИ заявилися у МІЙ дім тоді, коли мені було потрібно було побути на одинці. Вломилися, не запитавши дозволу. І ВИ настільки впевнений і знахабнілий бовдур, що почали погрожувати мені, навіть не намагаючись завести розмову... Так що буде весело...Христя, твій вихід.