2.3.

       Наприкінці літа Тимуру виконалося чотирнадцять років. В тринадцять він виглядав молодше своїх років, тепер  навпаки. Чи то природний розвиток взяв своє, чи три з лишком місяці, проведених на спортивному майданчику, але Тимур виглядав дорослішим. Тіло витяглося, плечі стали ширшими, під шкірою чітко намітилися м’язи. Обличчя Тимура було чистим, ніяких підліткових вугрів, але занадто блідим, таким білим, що в матері знайомі частенько запитували, чи не хворіє він часом?

       Ні, він не хворів. І коли мама почала натякати про похід до лікаря, різко і назавжди обірвав цю розмову.

       Після  поїздки до ворожки він розставив крапки у своїх відносинах з батьками. Вони спілкуються тільки по побутовим питанням і не лізуть в його справи. Вони були вимушені погодитись ( а то в них був вибір після всього того, що відбулося). То ж тепер він вільно розпоряджався своїм часом і часто повертався додому коли було вже зовсім темно.

     Він продовжував займатися спортом, значно розширив свої тренування – почав бігати (з рюкзаком, а як інакше?), майже щонеділі добавляв нові вправи.  Продовжував відвідувати закинутий будинок. І продовжував намагатися відкрити зміст Книги. Вона піддалася з часом. Ще на одну строку, але піддалася. Втім відбулося це пізніше, несподівано та недоречно. Зовсім не так, як того з нетерпінням чекав Тимур.

    Та з усім по порядку.

    А поки що Тимур проводив більшу частину свого часу із Книгою на одинці та поринав у роздуми. Спочатку він намагався тупо вдивлятися у випуклі слова, сподіваючись прочитати щось нове, але пізніше почав впадати у своєрідний транс – дивися на сторінки, а увага і думки блукали самі по собі. Згодом йому почав подобатись цей транс. А ще згодом, він зрозумів, чому саме йому подобається цей транс. Він навчився розділяти свій розум на дві складових. Перша складова – раціональна. Вона годилася для рішення найпростіших завдань, для прийняття рішень, для звичайної життєдіяльності. Друга складова була набагато глибшою. Поки що він не зміг би пояснити цього словами, але саме другою складовою розуму йому приходило пізнання. Поринаючи в ті глибини він міг бачити і розуміти набагато більше. Наприклад, саме в цій складовій він побачив справжнє нутро «ворожки» і все, що цьому передувало. Та тоді ще це було підсвідомо, не підвладно йому. Зараз він підкорював нове вміння і найкраще правити його виходило саме в стані трансу «над Книгою».

     Тепер, із цієї складової розуму, він пізнавав себе самого.

     Тимур згадував себе чотири місяці тому і йому не вірилося, що це був він. Хіба він міг бути отим заплаканим хлопчиськом, який тільки й міг що ховатися від проблем під ковдрою, а від життя тікати в пригодницькі книжки?  (втім пригодницькі книжки йому подобались і зараз, час від часу він все ж читав художню літературу).

     Блукаючи тенетами розуму, він намагався знайти відповідь для себе, який же він насправді? Яким він хоче бути? Останнім часом він робив вчинки, які б раніше йому здавалися злими, та чи так це насправді? Чим вимірюється добро, а чим зло? Чи був він кращим раніше, чи став гіршим зараз? Ні. Він був переляканим хлопчиком, який іноді не знав куди йому подітися. Його ображали в школі ровесники. Часом він боявся йти в школу бо знав, що урок буде проводити вчитель, відношення якого до учнів обумовлюється його ранковим настроєм і якщо настрій поганий, то можна нарватися незалежно від того, підготувався ти до занять чи ні.  Його не слухали вдома, принаймні не сприймали всерйоз -  він же був малим зі своїми дрібними проблемами (наче батьки самі ніколи не були підлітками і не знали, що то ще ого-го які проблеми). Іноді він не хотів виходити в магазин, бо в сфері обслуговування не завжди працювали тільки привітні люди, зазвичай навпаки і він завжди боявся, що не зможе правильно пояснити продавцю чи продавчині, що йому потрібно купити і тоді нарветься на грубість. А відповісти на грубість – ні-ні, він же добрий та й дорослим перечити не можна.

    Все що вміщалося в його підліткове розуміння «бути добрим» приносило тільки страждання, а іноді і біль.

     І зовсім інакше все відбувалося зараз, коли його вчинки стали такими, які чотири місці тому він однозначно охарактеризував би, як злі.

     Якось, в одній із книг, він прочитав вислів, який зовсім забувся, загубився в свідомості, бо на час прочитання Тимур не розумів його повного місту. Зараз він його пригадав, перебуваючи в другій складовій розуму: « Той, хто має свободу волі, може сам свідомо вирішувати, що притягувати до себе: добро, чи зло».

     Тобто питання про те, яким він був, було неправильно сформульованим. Він не був ні добрим, а ні злим. Питання поставало в тому, що він вибере.

     Тимур зараз мав свободу волі. І зараз він схилявся до того щоб притягнути до себе зло. Це значно полегшувало життя в цьому світі.

     Це розуміння виникло не відразу, через довгі дні роздумів над відкритою Книгою. Коли воно остаточно сформувалося, Квартер Морем відкрив йому чергову строку. Та, напривеликий жаль, зовсім не так, як Тимуру це хотілося і як уявлялося протягом  довгих місяців очікування. Він уявляв собі, що в ту мить буде наодинці. Він завчасно смакував радість відкриття.

     Та радість його спаскудили двоє чоловіків, які опинилися поруч, коли це сталося… На свою біду…

    В той вечір двоє молодиків із сумнівною репутацією і сумнівним розумінням того, що таке совість, мали наміри проникнути в закинутий будинок з метою легкої наживи.