Розділ 3. У пастці довіри

Минуло кілька днів після їхньої зустрічі, але Данте не міг позбутися думок про Віолетту. Її прохання про допомогу, її тремтіння в голосі — усе це нагадувало про почуття, які він намагався викорінити роками. Але він був обережний, розуміючи, що її прохання могло бути частиною чергової пастки. Тому, хоч він і погодився допомогти їй, Данте вирішив узяти ситуацію під контроль.

Він призначив Віолетті зустріч у місці, яке могло показати, що вона не зможе діяти самостійно. Це був старий склад, відомий тільки вузькому колу людей, де зазвичай обговорювалися справи, що вимагали повної конфіденційності. Його люди вже оточили територію, і Лоренцо мав бути поруч, щоб контролювати ситуацію, якщо все піде не за планом.

Віолетта прибула раніше, ніж він очікував. Її впевнена постать виокремлювалася на тлі темного приміщення, проте в її очах можна було помітити тінь хвилювання. Данте підійшов до неї, зберігаючи спокійний вигляд, але готовий до будь-якої можливості.

— Схоже, ти серйозно налаштована, якщо прийшла сюди так швидко, — промовив він, злегка посміхнувшись.

Вона глянула на нього з легким відтінком іронії.

— Коли йдеться про життя і смерть, Данте, часу не можна втрачати, — її голос був тихим, але сповненим твердості.

— Отже, що саме тобі потрібно? Хто цей ворог, від якого ти хочеш захиститися? — його питання було прямолінійним, але його тон залишався холодним.

Віолетта зробила глибокий вдих, наче вирішуючи, скільки саме правди вона готова відкрити. В її очах можна було побачити конфлікт, але зрештою вона почала говорити.

— Його ім'я — Філіппо, — відповіла вона, відводячи погляд убік. — Він колись був частиною тієї ж організації, що і я. Ми працювали разом, але з часом він почав відчувати загрозу в моїй присутності. Він став небезпечним... і тепер полює на мене.

Данте уважно слухав, намагаючись визначити, чи її слова є правдою. Він чув про Філіппо — людину, що завжди вдавалася до радикальних методів. Цей ворог дійсно міг бути небезпечним, але Данте не був упевнений, що це вся правда.

— І що ж ти пропонуєш? — запитав він, зберігаючи настороженість.

— Я знаю, що в тебе є ресурси і люди, які можуть допомогти мені знайти Філіппо. Але я також розумію, що просто так ти не погодишся мені допомогти, — сказала вона, глянувши йому прямо в очі. — Тому я готова надати всю інформацію, яку маю про його плани, якщо ти допоможеш мені знайти його. Я більше не маю, до кого звернутися.

Данте помітив в її погляді якусь пригніченість, але, не зважаючи на це, його серце дозволило йому повірити їй беззастережно. Він відчував, що за її проханням могло ховатися щось більше, ніж простий страх перед ворогом.

— Я можу допомогти, але на своїх умовах, — сказав він, наближаючись до неї. — Ти будеш працювати під моїм наглядом, і я матиму повний контроль над усіма твоїми діями. Жодних самостійних рішень.

Вона злегка кивнула, розуміючи, що він не відпустить її з-під свого контролю. Це був ризик, але вона готова була прийняти його.

— Гаразд, — відповіла Віолетта. — Я погоджуюся.

На цей момент Данте відчув, що взяв ситуацію під контроль. Він знав, що кожен її крок буде під пильним наглядом його людей, і це давало йому відчуття спокою. Проте, коли вона повернулася до нього, в її погляді промайнуло щось незрозуміле, те, що викликало в ньому сумнів.

— Що ж, тоді підготуємось, — додав він, відчуваючи, що гра тільки-но починається. Вона погодилася на його умови, але він не сумнівався, що в неї може бути свій план, який вона старанно приховує.

Вони розійшлися, але його думки були зайняті Віолеттою. Він розумів, що її повернення не було випадковістю, і цей новий ворог, Філіппо, міг стати причиною початку війни, про яку він ще не знав. І хоча він взяв ситуацію під контроль, він відчував, шов цьому протистоянні ставки будуть занадто високими.

Після їхньої розмови Данте залишився сам у напівтемному складі. Він відчував, як минуле, яке він старанно намагався забути, знову почало виринати перед ним, як тіні вогнів, що відбивалися в нічному місті. Спогади про Віолетту переслідують його.

Кілька років тому, коли вони вперше зустрілися, вона була зовсім іншою. Вона з'явилася в його житті неочікувано, як загадка, яку він хотів розгадати. Її краса приваблювала його, але в її очах читався виклик, який вона вперто кидала світові. Вона була розумною, хитрою та невловимою. Він, в свою чергу, був мафіозі, який тримав під контролем усе навколо, але не міг опиратися цьому дивному притяганню.

Вони зустрічалися наодинці, далеко від інших, і кожен їхній вечір нагадував запалення вогню, що палав усе яскравіше. Їхнє спільне життя було наче танець на краю прірви, де обидвоє знали, що одного разу цей танець може закінчитися катастрофою. Вони кохали одне одного з пристрастю, якої Данте раніше не відчував.

Проте все змінилося, коли він дізнався, що Віолетта мала зв'язки з його ворогами. Це стало для нього шоком, який виявився нестерпним. Він почав відчувати, що став жертвою маніпуляції, що все їхнє кохання було частиною добре продуманого плану аби підірвати його довіру.

Їхня остання зустріч тоді була короткою та холодною. Він відчував, як його серце рветься на частини, але не дозволив собі показати слабкість.

Після цього вона зникла з його життя. Він чув про її дії, про те, як вона продовжувала жити своїм життям у світі, де їй доводилося захищатися самостійно. Проте біль не зник, і навіть через роки він усе ще носив у собі відлуння тієї зради.

Минуле спогади Данте: Гірка правда

Минуло кілька місяців відтоді, як Віолетта пішла з життя Данте. Він намагався зрозуміти причину її раптового відходу, шукав відповіді у кожному їхньому спогаді, але всі його спроби були марними. Кожен спогад лише глибше роз'ятрював рану, яку залишила її відсутність. Він не міг прийняти те, що сталося, і хоч десь у глибині душі йому здавалося, що це ще не кінець, але її слова тоді звучали настільки холодно, що він почав вірити: вона його покинула назавжди.