Вони йдуть разом по вузькій стежці, не наважуючись порушити тишу. Ліс, ніби дихав, туман повільно стелився по землі, ховаючи шлях, але стежка вела їх лише вперед, іноді повертаючи убік.
Туман почав темніти, наче вбирав у себе вечірнє світло. Повітря стало холодніше, і ліс поступово занурювався у сон.
–Може відпочинемо?, - Лін опустився на землю, -вже вечір, а виходу так і немає.
Джан на мить завмер, оглядаючи темний ліс, але все ж кивнув: -Так, ти маєш рацію, варто відпочити, - він підійшов ближче до Ліна та присів на траву.
Ніч, на диво, була спокійною.
Тиша заспокоювала та пугала одночасно. “Чому я заблукав саме тут?.. Це просто випадковість?”, - промайнуло у перевертня в думках, “можливо й справді, не треба було сюди йти?”, - він поглянув на Джана, який вже дрімав, “але тоді я не зустрів би його”, - він посміхнувся своїм думкам, та прийняв зручне положення й ліг спати.
Під ранок туман став світлішим, і ліс поступово ожив. Птахи вперше за весь час подали свій голос, і тільки тоді вони прокинулися. Їхні погляди зустрілися, і в обох були повні здивування. Просуваючись далі, вони чули як спів то стихав, то знову лунав. Сонце пробивалося крізь високі крони дерев.
–Я хочу їсти, - промовив Лін, почувши як його живіт забурчав. Він невдоволено, поглянув на чагарники крізь які їм доводилося пробиратися, і відсунув черговий кущ
–Я теж, - відізвався вампір, -а ще пити
–Тобі не здається що ми якось занадто довго йдемо по чагар…, - він не договорив, переступивши через черговий кущ, –никам, - і завмер
–Ну що там? Що?, - перевертень перешагнув через кущ, і підійшов до Джана
–Ого, - розглядаючи поляну промовив Лін, –ми де?
–Взагалі-то в лісі, - скептично відповів вампір
–Та я не про це, а хоча ладно, пішли ягоди збирати.
Вони пішли шукати у що скласти ягоди. Найшовши великий лист, і положив в нього ягоди, Джан відніс його під дерево. Лін тим часом відправився на звук, що був схожий на дзюркотіння струмка. І справді, через декілька хвилин він вийшов до річки. По дорозі до неї, перевертень помітив старий, але міцний глечик, і вагаючись, все ж набрав в нього води. Після чого він пішов назад, до поляни, де його вже чекав Джан, сидячи під деревом з зібраними ягодами. Поставивши глечик поруч, друзі сіли на траву та почали їсти, дякуючи лісу, який ніби сам спрямовував їх до їжі та води. Джан відчував якусь дивну силу від Ліна, розуміючи що скоріш за все вона їх сюди привела, але не надає цьому особливого значення. Він швидко кидає погляд на Ліна, та думає “Можливо я все ж таки помиляюся”. Лін же не розуміє, звідки в цьому лісі річка, якщо її ніколи тут раніше не було. Але все рівно він дуже вдячний стежці та тому, хто їх привів сюди. В тумані їм почувся тихий дитячий голосок. Вони різко обернулися - але в густій імлі промелькнули розмиті силуети, і одразу ж зникли.
“Духи?”, - промайнуло у обох в думках, і переглянувшись продовжили далі їсти.
На наступний день ліс став тихішим, і стезя вивела їх до виходу.
Вже на кордоні лісу, Лін раптово починає відчувати що щось повинно статися, але що саме не може зрозуміти.
Перед розлученням Джан говорить:
–Через два дні буде затемнення. Якщо хочеш, можемо зустрітися знову, але не раніше ніж через 3-4 дні після нього, хоча я хотів би раніше, але не зможу, - він сжав край своєї рубашки
Лін вислухав Джана киває:
–Добре, я буду чекати на тебе тут
І трохи подумавши запитує:
–А чому не одразу?
–Не вийде, - вампір відводить погляд, щоб не заплакати, -батько занадто суворий, - він зітхнув
–Зрозуміло, - відповідає перевертень, а в очах стоїть тоска
–Я буду сумувати… Та чекати нашої зустрічі, - він посміхнувся
–Я також, - Джан зробив крок уперед, наче хотів обійняти його, але зупинився, і похлопав Ліна по плечу наостанок сказав:
–Побачимось, - він ще декілька секунд постояв, а потім розвернувся.
Після цього вони розійшлися.
Лін повертається у свій поселок, а Джан вирушив назад на свою територію, вибрав обхідний шлях, щоб не ризикувати знову заблукати в лісі.