Глава 1

Туманний ліс, що стояв на кордоні двох світів - вампірів та перевертнів. Ніхто із дорослих не любив говорити про це вголос, наче сама згадка могла накликати біду. Ліс, який поділяє території двох рас, оповитий густим туманом, в якому майже неможливо що-небудь побачити. Він виглядає так, наче сам дихає стародавньою магією. А кожен крок віддається відлунням, що тоне в тумані. 

Саме тут перевертень вирішив прогулятися. Але досить скоро зрозумів що заблукав, він згадав слова батька “Не ходи до туманного лісу, там небезпечно”. І тільки зараз почав розуміти їхній сенс. 

Тут же він попереду замітив силует. Він був приблизно його зросту. Лін зробив крок уперед, відчуваючи напруженість, та став настороженішим, почав прислуховуватися до звуків. Здавалось, наче він вже зустрічав цього незнайомця, але був певний що бачить його вперше. 

Незнайомець стояв, спершись на дерево. Побачивши людину, яка рухалася в його сторону, він насторожився і почав прислуховуватися до кроків та шелесту листя. Лін підійшов майже впритул, розгледів його і різко відступив назад. В цей момент трохи розступився між ними. 

–Привіт, - поздоровкався незнайомець, залишаючись настороженим 

Та Лін не відповів, він уважно розглядав незнайомця й відступив ще на кілька кроків назад. 

–Ти…вампір?, - його голос здригнувся

Батько не раз говорив, що вампіри - підступні та кровожерливі істоти, які думають лише про себе. Але зараз, дивлячись на підлітка перед собою, він не відчував загрози. Цей підліток здавався Ліну таким самим звичайним, як і він сам. І хоча батько не раз попереджав його про вампірів, зараз Лін не відчував страху. Адже перед ним стояв вампір, який не виявляв жодної ворожості. Той кивнув, трохи розслабившись, і запитав:

–А ти?, - він примружився, - перевертень? 

Лін знизав плечима, відчуваючи холодок, що пробіг спиною: 

–Так…але іноді мені здається що я не такий, - він відвів погляд

–Як тебе звати?, - запитав вампір 

–Лін…мене звати Лін, - а тебе?, -він зніяковів, але всередині панував спокій. Він розумів що повинен остерігатися та боятися вампірів, адже його вчили саме цьому. Та страху не було. Здавалося, що незнайомець відчуває те саме. Присутність перевертня здавалася йому дивовижно знайомою і чомусь викликала спокій. Його батько відкрито не ворогував з перевертнями, але недолюблював їх. 

Він відчував до перевертнів незрозумілу неприязнь, причини якої вампір не знав. Але зараз стоячи поруч із Ліном, незнайомець не бачив у ньому ворога. 

-Мене звати Джан

Дивне відчуття впізнавання нікуди не зникло. 

Вони декілька секунд дивилися одне на одного. Туман повільно плив між деревами, а ліс навколо ніби затамував подих. 

Вони перезирнулися, і самі того не помічаючи рушили далі, продовжуючи розмову. 

–Ти сказав що почуваєшся не таким як інші. Чому?, - поцікавився вампір

–Тому що всі крім мене обернулися під час першої повні після свого п'ятнадцятиріччя, - перевертень зітхнув, –але минуло вже три повні, а я досі не обернувся. 

Джан здивовано подивився на Ліна й тихо запитав: –Чому?

Лін лише знизав плечима: –Якби ж я знав

Кілька секунд вони йшли мовчки. 

–А як ти взагалі тут опинився? 

–У мене те саме запитання, - усміхнувся Лін, –я захотів прогулятися, але заблукав. 

–Я…, - вампір запнувся, –Утік із дому. Батько наполягає щоб я якнайшвидше одружився з демоницею. Але сьогодні мені захотілося побути на самоті, тому й вирушив до межі лісу. - Він нервово теребив край плаща, який був на ньому. 

На якийсь час запанувала тиша. Підлітки чули лише шелест листя під ногами. Усе інше поглинав густий туман, перетворюючи ліс на дивний, нереальний світ. 

–Якщо чесно мені здається, що ліс не хоче відпускати нас, - нарешті промовив вампір і запропонував: –Давай спробуємо знайти вихід разом. 

Перевертень здивовано подивився на Джана, а потім погодився: –Давай. Я відчуваю тут чиюсь присутність, але вона не становить загрози, - він посміхнувся. 

Тільки зараз вони помітили, що просто біля їхніх ніг із туману проступає вузька, ледь помітна стежка.