Глава перша. Невдача.

    Перше, що зустріло Запітую - мамин теплий язик, який намагався її зігріти, вилизуючи. Принаймні, дівчина хотіла сподіватись, що це її матір. Бо інтуїція підказувала, що запах, який наповнював повітря довкола, був дуже схожим на власний запах Запітуї. Може, це було інстинкти?

   Дівчина підмітила також деякі інші деталі. Запах вона відчувала доволі добре навіть коли він трошки притупився. Вона краще відчувала, як повітря ходить по кімнаті, в якій вони знаходились. А також запахи, які прилітали з вулиці, Запітуя могла вловити так, як не вловила б, будячи звичайною людиною. І дівчині захотілось дізнатись - а чому вона так добре відчуває усе?

    Саме це змусило Запітую, яка до цього думала, що поки так не може, нарешті відкрити очі й озирнутись по сторонах.

    Морду матері дівчина помітила майже одразу. Мама була невеличким динозавром з гарною окраскою - синє-голуба спина мала чорне, жовте і фіолетове вкраплення, а живіт, усі чотири лапи, хвіст і частина морди були повністю чорними. Подібний окрас передався Запітуї, але він був більш блідим.

    Озирнувшись по сторонах ще раз, Запітуя помітила, що вони знаходились в поглибленій печері. Схоже, батькам пощастило, що вони змогли «відбити» таку печеру, не давши її нікому іншому.

    Поряд з Запітуєю на саморобній підстилці з моху та інших більш-менш м'яких матеріалів, які вдалось знайти, лежало кілька братів і сестер - три сестри і один брат. Брат мав майже такий же самий окрас, як і у Запітуї. Тільки у нього не було жовтих і фіолетових кольорів. Сестри ж, схоже, пішли більше у батька.

    Сам батько об'явився лиш через кілька хвилин, зі здобиччю в пащі. Поклавши перед самкою тіло здобичі з таким виглядом, наче він знайшов щось велике, батько нарешті глянув на дітей. Його очі зблиснули чи то гордістю, чи то ще чимось, що Запітуя розібрати не змогла.

    В спогадах нарешті з'явилось щось важливе - куб і те, що Запітуя потрапила зовсім не туди, куди хотіла. Де вона? Чому потрапила сюди? Може, те, що Лургер торкнувся куба, у ньому щось змінилось? А може цей куб просто був запрограмований на то, щоб відправляти людей до цієї гри? І де взагалі сам куб? Чи перенісся він разом з Запітуєю, а чи все ж був «разовою спробою»?

    Дівчина спробувала встати. Але її ноги - або ж, точніше, знову лапи, - були надто слабкими для цього, з-за чого дівчина впала назад на м'яку підстилку, випадково легенько штовхнувши свою сестру. Та видихнула якийсь дивний звук і трошки образливо зиркнула на Запітую. Схоже, розмовляти вони теж поки що нормально не можуть...

— Почекайте трошки. - Мати знову лизнула доньок по черзі. - Не все одразу.

     Протягом дня Запітуя ще пару разів намагалась встати, але нічого не відбувалось. Коли дівчина в останній раз спробувала встати, її сестра легенько пихнула лапкою, натякаючи, щоб Запітуя нарешті перестала вовтузитись. Останній все ж довелось поки що залишити спроби.

    Коли час йшов до вечора, Запітуя відчула, що вже має надто мало сил. Але вона тільки спробувала кілька встати і хоч трошки постояти! Схоже, гра ставиться до подібних речей більш серйозно. Дізнатись би ще назву і особливості цієї клятої гри...

   Провалившись в короткий сон, Запітуя прокинулась через кілька хвилин від того, що їх огорнуло тепло, яке зникало до цього. Мама повернулась після того, як трошки попила води. При цьому, з іншого боку ліг ще й батько, утворюючи ідеальне сімейне коло.

   На секунду Запітуя заплющила очі - нарешті, вона могла це робити! - і уявила, що це її справжня, людська сім'я. Що не сталось цієї біди з неможливістю вийти, і що все станеться так, як раніше, а Запітуя при цьому повернулась в глибоке дитинство.

    Ось батько зараз встане, піде на кухню, щоб попити води, а коли повернеться, мама, яка думає, що Запітуя вже заснула, почне жартома пошепки на батька скаржитись. Питати, чому він не зробив цього до того, як вони лягли і Запітуя нарешті заснула. Батько би відповів щось нерозбірливе, намагаючись виправдатись. А Запітуя би ледь стрималась від того, щоб засміятись.

— Як гадаєш, хто з них гравці? - Ледь чутним шепотом запитала мама у батька.

    Запітуя вирішила трошки послухати, змусивши себе не заснути знову. Хотілось би знову заснути, але інформація, схоже, була доволі цікавою.

— Поняття не маю. - Відповідає так само тихо батько. - Остання наша кладка кишіла ботами*¹.

    «Яким чином вони розмножуються?» - Перше питання, яке з'явилось в голові у Запітуї. - «Це ж просто гра!». Потім, дівчина все ж відповіла на це питання теорією, яка виникла майже в ту ж мить - вони замкнені в грі. Усе, що є в реальності, може перенестись і сюди. А ці двоє, якщо ще врахувати звучання голосів, достатньо дорослі для того, щоб мати дітей.

    А що на рахунок ботів? Невже тут суто на рандом - якщо пощастить, то потрапить гравець, якщо ні - бот? Тоді можна зробити висновок, що гра мала в тегах «рольову» - деякі гравці могли стати батьками.

— Оця, з ніком Запітуя, схоже, все ж гравець. - Продовжила мама. - Вона часто намагалась встати і хоч трошки встояти.

    Що ж, добре, принаймні, зберігся нік, як і спогади. Це вже радує.

— Але яким чином, Різ? - Запітуя вперше почула ім'я свого «батька». - Пройшло вже стільки часу, щоб люди зрозуміли, що щось не так і перестали заходити...

    Після цього обидва динозаври замовчали, не знаючи, що можна відповісти на власні питання. Запітуя ж заплющила очі й спробувала вийти, як робила це в some evolution. Нічого не відбулось. В принципі, як і завжди.

    Наступного ранку мати, яка вирішила вийти на полювання, залишивши дітей на батька, повернулась додому з трьома великими й доволі товстими жабами. Одну з половиною жаби вони розділили на дітей. Інші частини з'їли самі.

— Треба буде вполювати більше.

— Я б зробила це, якби прокляті Чорні Діри не ошивались поряд з нашою печерою! - З легким невдоволенням кинула мама.

    Запітуя, яка закінчила жувати свою частку здобичі, про всяк випадок вирішила запам'ятати назву - може, колись пощастить дізнатись щось більше.