Частина перша. Мрія. Глава перша

    Ключ у щілині замка не ворухнувся. Я уявила, що дзвоню у двері, і в грудях неприємно защеміло. Я витягла телефон і написала дочці, може пощастить і вона не вимкнула звук. Повідомлення залишилося непрочитаним. Долоні спітніли, я вчепилася у ключ і спробувала рухати ним в обидва боки. Дарма, доведеться таки скористатися дзвінком. На годиннику чверть на дванадцяту. Звук врізався в повітря пташиним присвистом. Почулися квапливі кроки. Донька відкрила двері й прошепотіла: 

     — Заходь швидше.

    Я зачинила двері, намагаючись зробити це якомога тихіше. 

     — Сашо, чому ключ залишили? Я ж просила не зачиняти.

    Донька подивилася у бік неосвітленої частини у торці квартири. 

     — Це не я, давай, роздягайся швидше, — вона ще раз обернулася.

    Почулося шебуршиння. Саша здригнулася. Коридором промайнула постать у махровому халаті. Я якнайшвидше зняла пальто і залізла в домашні капці. Двері ванної кімнати відчинилися. Мати зі скуйовдженим волоссям та злегка набряклими  повіками вийшла в коридор і розвернулася у бік своєї спальні. У цей момент моя сумка, хай їй грець, з гуркотінням впала на підлогу. Мати зупинилася, подивилася на мене, а потім на годинник. 

     — Дитині завтра о шостій вставати!

  Саша торснула рукав піжами й трохи відійшла назад. 

     — Нічого, я прокинусь. Іди спати.

    Мати зиркнула на неї, сперлася рукою о стіну і знову глянула на мене. У мої скроні вдарила кров, я одним поштовхом викинула все повітря з легень: 

     — Дитині сімнадцять років! Кінець кінцем, я що не можу один раз на рік піти на корпоратив!? 

    Я штовхнула по вимикачу і передпокій залило світлом. 

     — Я ж просила не залишати ключ! Це важко, чи що? 

    Мати мовчки пройшла у свою спальню, гримнув дверима. Саша позбирала речі, які випали з моєї сумки, та засунула їх назад. 

     — Ти що не могла промовчати?

    Вона підняла руку, але вимкнути світло не встигла. Я плюхнулась на пуфик і відштовхнула туфлі ногою. 

     — Набридло, не можу більше! Ти теж молодець, важко було ключ перевірити?

    В очах доньки з'явився чи то докір, чи то острах. Замість відповіді вона зібрала своє довге волосся і стягнула його сріблястою гумкою. Я встала і клацнула по вимикачу.

     — Сашуню, іди спати, тобі зранку завтра. 

    Я пройшла у свою кімнату і тихесенько зачинила за собою двері. З-під ковдри вилізла сонна такса, тільки зараз я зрозуміла, що вона не вибігла мене зустрічати. Дійсно ніч. Скинувши одяг на підлогу, я влізла у ліжко. Помитися не вийде, вода шумить занадто сильно. Зуби, от чорт, зуби також доведеться чистити вранці, нехай,  один день переживу якось, головне завтра якнайшвидше вибратися з дому.

                                           ***

    Я сиділа в машині зовсім безпорадна. Чотири спроби сунутись у вузький простір на парковці провалилися. Я притерлася до червоної Мазди і зовсім не розуміла, що робити далі.

     — Добрий вечір, Катерино, — незграбна двометрова тінь налякала мене.

     — Кермо максимально вправо! — сусід встав позаду машини й зробив правою рукою кілька кругових рухів. Я, навіть не намагаючись зрозуміти його пантоміму, швидко вилізла через пасажирське крісло.

     — Добрий вечір, Андрію! Допоможете?

    Він мовчки похитав головою, заліз у машину і швидко прилаштував її точнісінько посередині. Мабуть, думає тепер, що я  водійські права на базарі купила. Всі вони чоловіки однакові. А я в автошколу шість місяців ходила й екзамени склала чесно.

    Ми йшли у напрямку мого під’їзду. Поруч з кремезним сусідом я відчувала себе недогодованним курчатком з пишним світло-русявим пір’ячком на голові.

     — Втомилася сьогодні, вечірня зміна, двох додаткових пацієнтів записали, — мені хотілося виправдатись, — якби цю Мазду поставили рівніше...

    Андрій злегка посміхнувся та почухав за вухом:

     — Коли є вільний час? Поїдемо вчитися.

  Часу не було, автівки я ненавиділа, але пропозиція виглядала привабливо.

      — На вихідних?

     Він зняв подерту рукавицю й простягнув мені свою шерехату руку:

     — Домовилися!

    У суботу ми з Андрієм вирушили якнайдалі від житлових кварталів і я дві години маневрувала серед картонних ящиків, виконуючи його вказівки. Він виглядав серйозним, прискіпливим до найменших дрібниць, наче шкільний вчитель. 

    Кілька наступних днів ввечері після роботи ми зустрічалися на в’їзді стоянки. Сусід керував моїм паркуванням, а потім мовчки проводжав додому. 

    Одного разу він приїхав на синьому спортивному Форді, виліз з автівки й майже командним тоном наказав мені сідати за руль.

     — У Ваш тарантас потім поліземо.

    Мене абсолютно влаштовувала моя машина, я відкрила рота, щоб видати цю репліку вголос, але позаду зірвався гучний сигнал. Довелося швидко влізти у салон й рушити з місця, розблокувавши затор у вузькому дворі.

    За двадцять хвилин, я витратила річний запас адреналіну. Андрій голосно сміявся, м’язи його обличчя вперше розслабилися і дозволили моїм очам побачити трохи глибше. Чудовий вечір, я наче потрапила у першу серію романтичного серіалу. 

                                           ***

    Темний грудень причепурився різнокольоровими вогниками, лунали різдвяні пісні, у кафе шуміли корпоративи. Передсвяткова метушня зазвичай загострює недостатність особистого життя, може тому мені захотілося запросити Андрія у гості. 

    Зазвичай я зустрічала Новий рік вдома, з мамою та Сашею. Саша — студентка першого курсу, вона вчиться в університеті, в якому моя мати завідує кафедрою. Іноді на свята до нас приїжджала моя найкраща подруга Ганна з донькою. Може зібрати їх всіх разом? Вийде наче я маю хлопця! Я уявила, як усі здивуються і в мене залускотало в животі.

    Через пару тижнів після мого першого тренування, я вже непогано паркувалася сама, і було якось не зручно витягувати сусіда з дому кожного вечора. Я припинила повідомляти, коли повернуся з роботи і чекала, що Андрій зателефонує сам, але телефон мовчав. Якась маячня! Вочевидь він навчав мене паркуватись не задля розваги, просто знайшов слушну зачіпку, щоб почати відносини. Тепер, скоріше за все, соромиться чи думає, що нічого в нього не вийшло. Я лаяла себе за дурість. Якщо мені це дійсно потрібно, треба було діяти своєчасно.