ПРОЛОГ

Дракони завжди виходять переможцями у будь-якій війні. Це істина, всотана з кров'ю у попіл старої Валірії, загартована полум'ям Завойовників і підтверджена століттями непохитного панування. Світ звик схилятися перед тим, що дракон — це абсолютна стихія. Безперечна сила, здатна обернути на прах незліченні армії та розплавити найнеприступніші фортеці. Але існувало лише одне місце у всьому Вестеросі, яке цей вогонь так і не зміг пожерти.

Королівський Причал задихався від вогкої морської спеки та отруйних пліток. Коли по обіді надійшла звістка, що течією Чорноводної затоки піднімаються кораблі з вітрилами кольору стиглого апельсина та гербом кривавого сонця пронизаного списом, столиця миттю спалахнула. Ця новина збурила двір, наче важкий камінь, що з розмаху жбурнули у гніздо шершнів.

Простий люд стелився щільним натовпом на дерев'яні причали. Рибалки, торговці та портові шльондри уважно вдивлялись у морську далину, заслоняючи рукою сліпуче сонце. А високо над ними, на відкритих терасах та кам'яних балконах, столична знать завмерла в тривожному, майже болісному очікуванні: Двоє граційних суден повільно наближалися до берегу.

У темних, прохолодних коридорах Червоного замку боязко гомоніли служники, переказуючи одне одному страшні байки  про південців. Лицарі Королівської Гвардії у нервовій напрузі стискали руків'я мечів, готуючись до зустрічі з гарячою південною кров'ю. А в замкових садах, злившись з тінню лимонних дерев, фрейліни ховали за строкатими віялами збуджені усмішки, обговорюючи дорнійців із сумішшю забороненого захвату та страху.

Для лордів Вестеросу цей народ був неначе фантомний біль: вічним, дратівливим нагадуванням про власну вразливість. Дорн — край нещадного білого сонця, отруйних змій та безкарїх піщаних дюн ніколи не схиляв колін перед Залізним Троном. Балеріон Чорний Жах міг плавити твердий камінь, але навіть найбільший з драконів виявився неспроможним спалити пісок.

«Незламні, несхильні, нездоланні» — девіз дому Мартеллів поколіннями лунав як вирок для будь-якої армії, що наважувалася перетнути Червоні гори.

Вітер, що надимав помаранчеві вітрила і гнав судна до гавані, ніс із собою засушливий подих далекого Півдня. Він густо пахнув екзотичними прянощами, перестиглими фруктами і гірким присмаком невідворотної бурі.

Кажуть, дракони завжди виходять переможцями у будь-якій війні. Це правда. Але питання вже давно не в тому, чий вершник першим спалить своїх ворогів дотла. Питання який саме дракон здобуде тріумф, коли війна безжально торкається його ж власного роду?