Ронан 1. Перший проект по Всесвіту Ронана.

Сонце першого місяця літа зупинилося на дванадцятій годині дня, насичуючи місто теплом, у дворі біля спортивного майданчика, на дерев'яному тенісному столі, стрибав білий м'ячик між двома молодими людьми.

   Хлопця в чорній водолазці, з закоченими рукавами, і шапкою з довгого волосся, що сяяло на сонці, звали Олексій, його можна було впізнати по круглому овалу обличчя, і погляду, що межував з агресією, його голова здригалася щоразу, коли кінчики волосся лізли в очі, але він невідривно стежив за грою

 Його опонентом був Ростислав, молодий чоловік з пишними кучерями, що виглядали з камуфляжної кепки, і вузьких сонячних окулярах, що приховували очі, а біла майка покривала струнке, але спортивне тіло, пубертатні вусики додавали йому загальної брутальності.

 Від них осторонь, занурений у спостереження за грою стояв Кирило, одягнений у будівельний комбінезон, довга чубчик трохи перегороджувала його праве око, на вигляд здавалося відстороненим, і досконалим добряком, хоч на підборідді, і під носом, росли пубертатні, дуже мізерні волоски.

   М'ячик рухався дуже швидко, а гравців переповнювала напруга. Ростислав різко витяг руку вліво, відбивши його назад, збільшивши швидкість польоту. М'ячик пролетів біля Олексія, це був програш для нього, від різкої агресії, ребро ракетки пробило дерев'яний стіл.

 -Та не ламай ти ракетки! – сказав веселий від перемоги Ростислав 

 -А нема чого мене вигравати - відповів Олексій витягаючи ракетку зі столу

 -Псування якогось там майна, це звичайно круто, але вже обід, а значить нас пустять в гуртожитку - додав Кирило перевіряючи час на телефоні

 -От якби я виспався, і випив кави, я б тебе знищив - сказав Олексій, склав ракетки і м'ячик у чохол 

 -Ой, типові виправдання, я теж спав 4 години – з глузуванням відповів Ростислав, подавшись за Кирилом 

 -А вам не здається товариші, що ми шалені в якійсь мірі, у нас практика там, потрібно досвіду набиратися, а ми в теніс граємо? - звернувся Кирило, обганяючи своїх друзів попереду 

 -Якщо знову будеш обганяти нас, я тебе пизидить буду, дратуєш - крикнув Олексій

 Кирило зупинився, дочекавшись коли він та його друзі зрівняються у лінію

 -Мені взагалі все одно, я з вами в шаразі не вчуся, - сказав Ростислав. 

 -і що нам зроблять за прогул, максимум пояснювальні напишемо - додав Олексій 

 -Але Россу доведеться на вулиці стояти, його не пустять-помітив Кирило

 -Пустять його, навіть ніхто не помітить, іншим значить можна приводити сторонніх, а нам ні - затвердив Олексій.

- щож.. не буду паніку розводити - Кирило протримав паузу, переступаючи яму на асфальті - якщо б ви потрапили в зону відчуження, яку клички ви взяли? 

 -Хм ... напевно плач або берсерк - Ростислав відповів першим - я б у соло вривався в зарубу, досконалим божевільним

 -Консерва - коротко сказав Олексій

 -А чому саме консерва? -здивувався Кирило 

 -Не знаю, у тебе то яка? 

 -враховуючи свій успіх, мене вбили ще на старті, безіменним бідолахою, не дожив би до прізвиська - з часткою іронічності затвердив Кирило 

 -Лішачи консерва тому що його першим як повію проб'ють, і я згоден з Кирилом, в соло тільки смоктати вийде - додав Ростислав.

 На тлі енергійних товаришів, Льоша виглядав стомленим, але продовжив тему кличок вже в більш серйозному тоні 

 -Якщо ти, не можеш вплинути на навколишнє середовище, як зона відчуження наприклад, у якої буквально твоє життя в руках, то доводиться підлаштовуватися, і підлизуватись під інших, мені це не подобатися, але і змиритися з цим не можу 

 Ніхто з друзів не міг підібрати потрібних слів, мовчки проходячи поряд з навчальним закладом, де був обід 

  За ними з вікна, на четвертому поверсі гуртожитку, куди вони йшли, спостерігав повний чоловік у легкій курточці синьо-червоного кольору, і написом “FIFE” на спині, блискуча батіг на голові, світла борідка доповнювала рум'яно-червоне обличчя. Повільно видихаючи сигаретний дим , простежив як хлопці пройшли через машини біля автомийки, пробравшись усередину, через коричневі двері, під табличкою "гуртожиток", і бетонним горщиком з квітами ліворуч від входу

 Пробігши сходами, минаючи погляд злісного коменданта, вони піднялися на четвертий поверх. Коридор у формі квадратної дужки, з білою стелею і синіми стінами був слабо освітлений сонячним світлом. сходи 

 -Що ви тут забули? у вас обід у їдальні, а не тут, і хто це з вами, я такого чупа-чупса не пам'ятаю? - сказав Фіфі в жахливому тоні 

 -Чому тоді ви не в навчальному закладі? - Олексій поставив запитання у відповідь 

 -нас відпустив тимчасовий майстер -додав Кирило   

 -я вихователь цього гуртожитка, і маю повне право під час свого робочого дня перебувати тут, а ви – ні, у вас є записка від майстра? Ви маєте право запрошувати сюди сторонніх?

-Якщо потрібно, я можу піти від сюди – сказав Ростислав

 -Ви дістали проблеми на рівному місці створювати - Олексій демонстративно пішов праворуч до своєї кімнати

 Фіфе міцно схопив його за руку, зіткнувшись із агресивним поглядом

 -В мої обов'язки входить проведення виховних робіт, так що підемо в мій кабінет - спокійно сказав Фіфе, у відповідь на прихований гнів

 -Це не виховна робота, ви просто користуєтеся своїм становищем щоб за рахунок дітей самостверджуватись, і відпустіть мою руку - відповів Олексій

 Фіфе не став сперечатися, і з сили затягнув хлопця до свого кабінету, посадивши на чорний стілець, до довгого вкритого зеленим скатертиною столу

 -Гей ти що робиш нахуй?! - обурився Ростислав.

 -Давайте вже сядьте і послухайте хоча б, багато прошу чи що?- сказав Фіфе сівбу на одне з двох великих бежевих крісел, під вікном

 Ростислав і Кирило були в ошломлені, але все ж таки послухалися. Кабінет вихователя був дуже затишним, світло-рожева стеля, величезний квадратний телевізор, полиці з книгами і всяким мотлохом, на особистому столі лежав ноутбук, журнали з записами, канцелярія, і маленька іконка. сів навпроти Олексія, а Кирило поперся на друге крісло біля вікна