Роман на робочому місці

Розділ 3

Емілія

Я йду темною вулицею та тихою дорогою, яку ледве освітлюють фанарі. Так, я знаю, що це дуже не обачно та ризиковано. Але після закінчення робочого дня, єдине про, що я мрію — відпочинок. Прийти додому, прийняти теплу ванну та лягти головою на подушку. 

Атмосфера була дуже не комфортною та давила на всі частини мого тіла. Музика в навушниках вже не відволікала, а навпаки, заважала та відчувалася дискомфортною. Це далеко не перша моя нічна прогулянка додому, але чомусь було дивне відчуття паніки та страху. 

Чомусь саме в цей момент я поглянула через плече й моє серце почало битися швидше. Прокляття! Позаду мене йшов чоловік, на ньому був чорний капюшон, тому обличчя я не змогла  розгледіти. Але можу зауважити, що він  високого росту та не малої тілобудови. Якщо його мета вбити мене — я не зможу фізично цьому перешкодити. Страх почав огортати з головою, руки та ноги тремтіти, а дихати ставало складніше. 

Я пришвидшила свій кров і відчуваю, як він зробив те саме й підлаштовується під мій темп. Серце гупало так голосно, що здавалося — ось-ось вирветься з грудей. Мої пальці судомно стиснули лямки рюкзака, ніби це могло хоч якось захистити.

В голові шалено крутилося — дзвонити комусь? Але кому? Поліція? А якщо я перебільшую? Можливо, це просто перехожий, який йде тією ж дорогою… Але інстинкти кричали інше.

Я наважилася озирнутися знову — так, він усе ще йде. Не зупиняється. Не переходить на інший бік. Не звертає. Просто йде за мною. І занадто він вже близько.

— Зупинися, — каже хриплий та жахливий голос. — Тут немає нікого, хто тебе врятує. 

Я рвонула вперед, не думаючи, не дихаючи, не озираючись. Серце шалено калатало, легені пекли від нестачі повітря. Позаду лунали кроки — важкі, впевнені, невблаганні.

І тут — рука. Холодна, міцна, мов сталева клішня, схопила мене за плече. Я скрикнула і з усієї сили вдарила ліктем назад. Влучила. Він зашипів, але не відпустив.

— Але ж паскуда, — витирає він кров з обличчя. — Не рипайся, буде ж гірше! 

— Будь ласка, — через потік сліз говорю я. — не трогайте мене. Хочете я можу дати вам гроші, телефон, золоті сережки... 

Він лише істерично сміється та проводить пальцями по моєму обличчю, і мені відразу стає гидко. 

— Гадаю, насолода тобою — набагато цінніша. — Прошипів він із перекошеною усмішкою, в його голосі чулося хворобливе задоволення, змішане з нетерпінням.

У моменті, коли я вже перестаю надіятися на будь-яку допомогу, і в голові починає крутитися лише одне — як зробити так, щоб усе це закінчилося менш болісно, — раптом трапляється неможливе.

Різкий звук гальм розтинає тишу ночі. Світло фар ріже темряву й зупиняється просто на нас. Чоловік, що досі тримав мене, різко зиркає вбік — і на мить послаблює хватку.

Чорний позашляховик, глянцевий, потужний, різко гальмує біля узбіччя. Двері з боку водія розчиняються з різким лязгом — і з машини виходить Він.

Мій бос.

— Відійди від неї! — його голос твердий, майже рявкає. Ніякої розгубленості, лише холодна впевненість.

— Чоловіче, їдь куди їхав! — не відступає цей виродок. — Баба моя і вона згодна! 

Я боюся навіть здвинутися з місця та дихати. Дем'ян Олегович повільно підходить до чоловіка, а потім б'є кулаком його по обличчі. Той втрачає рівновагу та падає на землю і лається. 

— Ненормальний. — шипить. — Потрібно було б сказати, я поділився б нею. 

Через декілька хвилин перепалок, незнайомець швидким кроком йде геть зникаючи в темряві нічної вулиці, не оглядаючись. Його тінь віддаляється, але я все ще відчуваю його присутність, мовби він залишив слід у повітрі. Весь цей час я сиджу  мовчки на землі, не в змозі рухатися, немов крижаний страх стискає моє тіло в обіймах.

— Ти в порядку? Подивися на мене. Він нічого не встиг зробити?—  Він опускається на одне коліно, тримає за плечі й дивиться прямо в очі. 

Тільки тепер я дозволяю собі розплакатися.

Я кидаю погляд на те місце, де тільки що стояв незнайомець, і відчуваю, як ноги підкошуються від жаху, хоча загроза вже минула.

— Все добре, я лише злякалася. — закриваю очі руками та намагаюся заспокоїтися. — Дякую, ви прийшли вчасно. 

Ми йдемо до машини мовчки. Кроки чітко відлунюють по асфальту, і в їхньому ритмі я відчуваю якусь впевненість. Він відкриває дверцята позашляховика, пропускаючи мене вперед, і я сідаю, досі не оговтавшись повністю.

— Вдома є хтось? 

Я лише заперечно похитала головою. 

— Я живу одна в квартирі. 

Він не одразу реагує. Лише кілька секунд мовчання та роздумів, і Дем'ян Олегович каже:

— Я їду в офіс. Буду ночувати сьогодні там. Якщо не хочеш залишатися одна, можеш поїхати зімною. 

Я дуже вдячна цьому чоловікові, адже він врятував мене, але більшого я прийняти не можу. Мені потрібно побути однієї, прийняти душ, адже я відчуваю себе дуже гидко та переодягтися. В офісі ж я не зроблю цього. 

— Ні, дякую. Відвезіть мене просто додому, далі я сама. — Дивлюся на чоловіка і він розуміючи киває.

Коли я нарешті потрапила додому, відчуття порожнечі було важким, немов тягар, який я ніколи раніше не помічала. Я одразу зайшла до кімнати й без сил лягла на ліжко, ковдра здавалась занадто важкою, але я все одно натягнула її на себе.

Напевно, від цих спогадів не відмитися й нікуди не  дітися. Вони залишуть  на мені вагомий слід та страх.

Ранок почався для мене неспішно, як завжди, після важкої ночі. Будильник дзвонив знову і знову, поки я не вимкнула його, вивільняючи себе від того неприємного звуку. Я прокинулася, відчуваючи втомленість, але все ж намагаючись налаштуватися на день, що попереду.

Я встала з ліжка, поглянувши на годинник, і зрозуміла, що вже пізно. Спішно одяглася, намагаючись зібратись якомога швидше. Легкий біль в голові нагадував про емоції, що залишились після вчорашнього вечора, але я змусила себе не думати про це.

В одязі я відчувала якийсь незрозумілий дискомфорт. Я спробувала виглядати професійно, але здавалося, що кожен рух відчувається не так, як зазвичай. Може, це було через все, що сталося? Не знаю.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше