Епілог.

Я прийшов в себе в лікарняній палаті. Навколо було тихо і темно. Про те, що перебуваю саме в лікарні, я здогадався по ледь вловимого запаху дезінфекції та ліків. Сусіднє ліжко було вільне. Сильно боліла голова, особливо в районі потилиці. Я спробував згадати, що зі мною сталося. Дзвінок, Микола Чорний, сходинки, тьма, і більше нічого. Виходить Макс, Давид, Зона всі ці жахливі монстри всього лише сон? Ну, слава Богу! Хоча був у цьому сні чудовий промінчик світла - Мері! Дівчина, яка захищаючись випадково вбила маніяка насильника. А потім втекла, в Зону від так званого нашого «правосуддя». Суть провини якої полягала в тому, що вона знімала кімнатку в несприятливому районі, який по вечорах навіть не патрулювали менти. Сильно хотілося пити. Я обережно повернув голову, побачив на тумбочці склянку, простягнув до нього руку. У коридорі почулися тихі, легкі кроки і через хвилину, в палату увійшла медсестра. Мініатюрна дівчина, з фігурою підлітка, тихесенько причинивши за собою двері, клацнувши вимикачем, запалила світло.  Побачивши мене, вона мило посміхнулася.

 - Ви вже прокинулися? Я так рада! Потрібно зробити укол, а я так боялася вас розбудить.

 - Навіщо боятися? Я не кусаюсь, - ледь чутно прошепотів я.

Вона обережно підняла мою голову, і піднесла до губ склянку з водою. Я із задоволенням випив його в кілька ковтків.

- Дякую серденько.

 - Вас привезли до нас без свідомості з забоєм черепа та переломом стегнової кістки. Сьогодні операційний день, все хірурги були зайняті, тому вас прооперував пізно. Зараз уже вечір, - кивнувши головою в бік вікна, без угаву щебетала мініатюрна сестричка.

 - Мені здається, я знаю, як вас звати.

 - Ось як? - округливши від подиву величезні сині очі, злегка почервонівши, запитала дівчина, - І як же?

 - Мері. Ти мені щойно снилася, - посміхнувшись, прошепотів я.

В очах у мініатюрної сестрички на мить промайнули, і одразу ж погасли, знайомі лукаві вогники. Вона несподівано нахилилася і, припала до моїх губ, ми злилися в глибокому поцілунку.

 - А ти мені теж снишся! Ще зі школи, - неохоче відриваючись, прошепотіла вона.

 - Ось такий як є: у лікарняній піжамі з поламаною ногою?! - посміхнувся я.

 - Так-так, саме таким! - оголюючи два ряди рівних, білосніжних зубів, посміхнулася дівчина, - Мене звуть інакше. А Мері це так, для подруг.

 - Знайди в моїх речах ключі від квартири, і завтра ж вранці переїжджай до мене, - побачивши в її очах німе запитання, я посміхнувся, - Повинен же до весіля хтось поливати квіти.