Знайомство.

Рано вранці, обійшовши стороною блокпост, що служив форпостом угруповання «Борг», Макс вийшов на Звалище. Він забрався на вершину одного з багатьох рукотворних курганів, насипаного ще в далекому вісімдесят шостому. В ті лихі часи під товщею ґрунту та бетону в подібних курганах ліквідатори страшної техногенної катастрофи поспіхом ховали сухі радіоактивні відходи. Відключивши обридлий нескінченної тріскотнею лічильник Гейгера, озброївшись біноклем, хлопець почав вивчати місцевість у пошуках тимчасового притулку. Вдень тут пересуватися було вкрай небезпечно. На відносно людному Звалищі, поява одинака, тим більше одягненого в ненависну для багатьох форму угруповання «Борг» могло викликати небезпечну реакцію. Та ще при всьому при цьому колишні «побратими» обов'язково надішлють за ним в погоню кілька бойових груп. Тому Макс вирішив скоріше знайти більш-менш безпечне місце для того щоб перечекати там до настання темряви. У декількох сотнях метрів на південь від в серпанку бузкового ранкового туману стрункою стіною стояв сосновий ліс. За лісом була Темна долина, з її вічно затягнутим дощовими хмарами сірим небом, і проливними дощами, що лились іноді по кілька разів на день. Весь простір на північний схід від підніжжя кургану до самого горизонту займали ряди кинутої техніки. Чого тут тільки не було: різні вантажівки, самоскиди, крани, колісні та гусеничні трактори, спеціальна пожежна техніка, автобуси. Крім цивільної техніки було багато військової: БТР та БРДМ різних модифікацій, і навіть близько дюжини вертольотів. На заході, в трьохстах метрах від Макса височів точно такий же курган, а між ними кілька величезних калюж отруйно-зеленого кольору, від яких легенький вітерець доносив гострий хімічний запах. На краю калюж невеликий вимощений бетонними плитами майданчик. Судячи з кількох цистерн, хто стояли біля самотнього будівельного вагончика там за часів ліквідації була чи то тимчасова заправка чи то станція дезактивації автотранспорту. Раптом, увагу Макса привернув рух біля підніжжя сусіднього кургану.  Придивившись, він побачив двох незнайомців що, швидким кроком йшли по дорозі в сторону майданчика. Першим, з рюкзаком за плечима йшов бритоголовий чоловік. За мірками Зони його можна було назвати голим, так як з одягу на ньому були лише джинси і светр. Другий, високого зросту, одягнений в довгий брезентовий плащ з низько насунутим на обличчя капюшоном. Йдучи без нічого, він сильно кульгав, спираючись на палицю. Час від часу, мабуть підганяючи, довгий, бив палицею, по голові та плечах бритоголового. Щось в них було неприродно дивне. Через частку секунди хлопець зрозумів: у того що йшов попереду були зв'язані руки!

 «Схоже, бандит веде полоненого сталкера. Треба рятувати бідолаху, інакше пропаде ні за що». - Вирішив Макс, беручи в руки автомат.

Він включив живлення прицілу, вніс поправку на відстань, зняв зброю із запобіжника, пересмикнув затвор, дослав патрон, припав до оптики, але відразу стріляти не став, резонно вирішивши почекати зі стріляниною. Незнайомці, обігнувши вагон, підійшли до іржавого остову мікроавтобуса. З відстані хлопець не зміг визначити його марку, але в даний момент це було не так важливо. Чоловік у плащі, ривком поставивши бритоголового на коліна, відкрив дверцята, прослизнув всередину. Подлубавшись менше хвилини, він вибрався назовні і, судячи з жестикуляції, наказав бранцю лізти в автомобіль.

 «А ось тепер пора»! - Подумав Макс, ловлячи спину бандита в перехресті прицілу.

Приглушено ляснув постріл, брязнув затвор, відійшовши в крайнє заднє положення, викидаючи стріляну гільзу. Потім, під зусиллям бойової поворотної пружини ковзнув вперед, досилаючи з приймача магазина наступний патрон. Куля, вилетівши з ствола, через частку секунди вразила свою ціль, втупившись бандиту в акурат під ліву лопатку. Його бранець, побачивши, як упустивши з рук палицю конвоїр упав ниць знесилено сів поруч, витягнув ноги, вперся спиною в мікроавтобус. Макс поставив автомат на запобіжник, закинув на спину рюкзак, не поспішаючи, побоюючись потрапити в аномалію, побрів вниз по схилу.

 «Так, їжа, вода, патрони, запасні батареї до детектора і ліхтарика. Начебто все, нічого не забув». - Думав Давид, застібаючи рюкзак.

Він накинув поверх захисного костюма розвантажувальний жилет, сунув в його кишені три запасних автоматних магазина. Трохи подумавши, додав туди ж ще й дві оборонні гранати. Повісив на пояс флягу з водою, шкіряний армійський планшет з картою Зони та іншої корисної дрібницями. Після чого настала черга протигаза. Ворон з похмурим обличчям сидів в своєму кутку, і мовчки, спостерігав за приготуваннями товариша. Потім, не витримавши, з гіркотою в голосі запитав:

 - Ти ніби як на війну зібрався, а Давид?

 - Типу того, - похмуро буркнув розвідник, кладучи в нагрудну кобуру улюблений ПМ.

 - Чому сам? Поодинці не воюють. Мене б узяв.

 - Я сам впораюся. Та й хто, як не ти тут краще за всіх догляне за новачками?

 - Давид, що не гарячкуй. У тебе є хоч якісь міркування?

 - Мені головне знайти, цю скотиняку, Кота! А там, на місці, вже будуть і версії, і докази! Тут Зона! Тут депутатською скоринкою не прикриєшся! Я сам йому буду і суддею, і слідчим.

 - Думаєш, причина всіх наших проблем Кіт?

Давид закинув на плечі рюкзак, підтягнув лямки, кілька разів на місці підстрибнув.

 - Він якщо не ключова фігура то, так чи інакше, причетний до зникнення наших людей.

 - Так, брат ти таки має рацію, - зітхнувши підтвердив Ворон.

Він встав, простягнув руку товаришеві.

 - Ну, значить, до зустрічі братику?

 - До скорої зустрічі! - відповів Давид, обіймаючи приятеля, поплескуючи того по широкій спині, - Все буде добре. Ми ще обов'язково зустрінемося!

Потім, вислизнувши з обіймів, розвідник вийшов з дому, кивнув сидячому на ганку часовому і, вийшовши за ворота, легким кроком рушив на північний захід.

Я не чув звуку пострілу. Але побачивши, як мій кат, раптово захрипівши, немов підкошений, ткнувся мордою в землю, його тіло кілька разів здригнулося в агонії і затих. Я зрозумів, що він мертвий і, одразу ж відчув, як стало легше на душі.