Знайомство з Зоною.

Хутір був не великий - давно не вибілений оштукатурений будинок з двома пічними трубами, та просторою верандою, довжиною майже в пів стіни. Два почорнілі від часу дерев'яні сараї, колодязь. Все колись процвітаюче господарство огороджено перекошеним рідким дерев'яним парканом. Ми привіталися з двома озброєними вартовими, що палили біля воріт, і по викладеній цеглою доріжці пішли до дому.

 - Привіт Харон! Виглядаєш, що та загнана коняка. Як справи? - запитав один з них.

 - Як у сімдесятирічного конюха, який випадково забрів у жіночу лазню!

 - А як це?

 - Погуляєш пару годин під проливним дощем - дізнаєшся!

 - Моє шанування. Що, чергового романтика на корм місцевій фауні привів? - запитав сидячий на ганку голений наголо чоловік років сорока.

На його круглому обличчі грала глузлива посмішка.

 - І тобі не хворіти Док, - відповів провідник, - Гірше! Ворон у себе?

 - Так, - охопивши мене цікавим поглядом, відповів Док.

Ворон, невизначеного віку сухорлявий чоловік сидів на кухні, і при світлі керосинової лампи чистив АКСУ. Коротко кивнувши нам головою, мовчки, продовжив своє заняття. Харон недбало запустив свій рюкзак в кут, не питаючи дозволу, сів за стіл, закурив. Так пройшло хвилин п'ять. Ворон, закінчивши чистку зброї, зібрав автомат, кілька разів клацнувши затвором, поставив на запобіжник.

 - Магазин-то пристебни, - сказав провідник.

 - А тобі-то, яке діло?! - вишкірився Ворон.

 - Ну-ну! Друже, не сердься. Скільки можна? Я, чи що винен, що клятий прапор підсунув тобі виварені патрони? Якщо ти вважаєш, що я після цього собою пишаюся як той слюсар орденоносець своїм портретом - то ти сильно помиляєшся!

 - Ні, винен один я! А яка зараза нас з цим аферистом звела?! 

 - Повір, мені так само зле як і тобі! Я почуваю себе як той голова сільради що зловив лобкових вошей! І сказати кому соромно, і задоволення ніякого! А якщо і далі будеш на мене гарчати - зміню маршрут, - холодно відрізав Харон, - Ворон, ти вже дорослий хлопчик, і повинен розуміти, що не треба робити з мене крайнього. Собі буде дорожче. А щодо прапора владнаємо, днями я перетру з майором - отримаєш компенсацію.

Ворон втомлено махнув рукою.

 - Гаразд, хрін з ним, прапором. Проїхали. Кого ти привів в цей раз?

 - А ось тут вже ти вибач мене старого дурня! Визнаю, винен, - зітхнув провідник, - За нього «великі люди» слівце замовили.

Ворон змінився в облич. Здивовано запитав:

 - Не зрозумів?! Хто це?! Що з ним не так?!

 - Так журналіст трясця йому! Їй Богу, до останнього часу не знав кого веду. Він тільки в дорозі розколовся.

Ворон насупився. Неспішно скрутив самокрутку, кілька хвилин про щось розмірковував, по ходу вирішуючи, як зі мною вчинити.

 - Коротше, зробимо так - зараз вже пізно, пора спати, а вранці ти Харон, відведеш його геть. І щоб ноги його більше тут не було! Ми не зірки естради в певне місце проткнуті, в рекламі не потребуємо!

 - Зрозумів, - кивнув головою провідник, - То де нам «кістки кинути»?

Ворон кивнув на прикриту вицвілими від часу фіранками двері.

 - Частина хлопців в рейді. Так що в спальні на підлозі вільних матраців повнісінько. Займайте які вам сподобаються.

Ми, мовчки, розвісили мокрі речі для просушки на веранді, і вирушили до сусідньої кімнати. У сутінках темного приміщення, підсвічуючи запальничками, знайшли два вільних матраца і, не роздягаючись, вляглися спати.

Під проливним дощем, в насуваються вечірніх сутінках вони поверталися на базу. Незважаючи на бридку погоду, настрій у всіх був відмінний - бойове завдання виконано, втрат серед особового складу немає. Та й про які втрати може бути мова?! Воюючи з анархістами, за півроку, наше угруповання втратило «двохсотими» (загиблими) всього п'ять бійців. І то, правду кажучи, втрати бойовими не назвеш. Двоє підірвалися на власній розтяжці. Ще пара злетіла на повітря внаслідок не обережного поводження з протипіхотною міною. Ну і останній епізод - Леха Тамбовський, самостріл. Але та історія каламутна, не знаючи всіх подробиць, краще про це промовчати. Куди більше хлопців гине при зачистці лігв мутантів, але його Мінуса, снайпера, як правило, на такі операції не беруть. Ветерани розповідали про те, що раніше, при Ткаченко діяли більш прямолінійно: вривалися в лігво, закидаючи все живе гранатами, і рясно поливаючи свинцем. Після того як загін Ткаченко безслідно зник в районі «Семи млинів» угруповання очолив генерал Воронін. Тактика боротьби стала більш гнучкою: спочатку розвідка, потім інформація обробляється в штабі, де і приймається тактичне рішення. Кількість, озброєння і склад груп підбирається дуже ретельно. Навколо лігва виставляються мінні загородження, і лише потім, в залежності від звичок мутантів їх виманювали, або заганяли в пастку. Але і при всьому при цьому втрати двохсотими куди істотніше, ніж у війні зі "Свободою". Та й війною цю мишачу метушню назвати при всій повазі до керівництва угруповання язик не провертається. Якісь операції містечкового плану: то знищать їх блокпост, то відстріляють групу мисливців за артефактами, або поставлять мінне загородження на стежці, по якій йде постачання їжею та боєприпасами. Була б воля командування, то цю війну можна було б закінчити в один день. Ні, це не порожні слова! Озброєння у анархістів так собі: на п'ятьох один АК, а в інших мисливські рушниці, або іржаві стволи часів війни викопані «чорними археологами». Постачання та дисципліна взагалі не піддається жодній критиці! Взяти, приміром, сьогоднішнього вартового. Закурити на посту! Хоча з іншого боку шкода, хлопець молодий, міг би ще пожити, якби тільки по своїй дурості не набув «Свободу». Кадровий аспект у них теж не на висоті. У кращому випадку це вчорашні сталкери. А так здебільше студенти-романтики, наркомани та інший набрід. Розвідники говорили, що навіть дівчат бачили у них на базі. Але це, швидше за все чистої води брехня! При згадці про дівчат у Макса раптово защеміло в районі серця. Він зупинився, жадібно хапаючи ротом повітря.