Роковий день: Обмін силами тьми і цілительства

Розділ 21. Обличчя сили

---

 

Безмовний ліс. Ніч.

Вітер шелестів у гіллі, ніби древні голоси щось шепотіли між собою. Айра сиділа біля вогнища, обійнявши коліна. Її пальці тремтіли, але не від холоду — від думок.

Мора підійшла мовчки й сіла поряд. Довгий плащ торкнувся землі, срібні візерунки мерехтіли в темряві, як вогники на воді.

— Не спиться? — тихо спитала вона.

— У голові наче… грім. — Айра підвела на неї очі. — Я не знаю, хто я.

Мора зітхнула.

— Знаю це відчуття. Коли розумієш, що все, що ти знала — неправда. Коли твоє “я” розсипається, як попіл, і лишається тільки запитання.

Вони замовкли. Тиша була неважкою — майже затишною.

Айра обережно дістала уламок тінь-кристалу, тримаючи його між пальцями.

— Якщо я мала темну магію від початку… значить, усе життя — брехня? Всі мої квіти, тваринки, що тягнулись до мене… це було фальшиво?

Мора похитала головою.

— Ні. Це була ти. Просто частина тебе, яку Гінка підсилила. Вона зробила це не зі зла. Вона намагалась зберегти твоє світло. Але… світло не завжди рятує. Іноді воно засліплює.

— Я не хочу ставати темною, — прошепотіла Айра.

— А ти й не станеш, — Мора нахилилась трохи ближче. — Бо ти вже інша. У тобі не просто є і світло, і темрява. У тобі — баланс.

Айра скривилась.

— Я відчуваю, ніби всередині мене щось… розтягується. Роздирається. Одна частина хоче рятувати, інша — ричить і кусається. Що, якщо я не витримаю?

— Я бачила тих, хто не витримав, — тихо мовила Мора. — Вони втратили себе. Але ти… ти не зламаєшся. Бо в тебе є вибір. І є серце.

Айра опустила погляд.

— А твоя сила… теж не твоя?

Мора всміхнулась уголос, хоч і сумно.

— Цілительство було твоїм. Я… просто носій. Але з ним я відчула речі, яких не знала ніжність, біль який не треба приглушувати, а приймати. Я думала, що це слабкість. А це — сила, інша але твоя.

Айра злегка засміялась.

— Іронічно, ти — відьма, яка лікує. А я — цілителька з тінню в серці.

— Це вже не іронія, — мовила Мора. — Це — історія. І ми її пишемо.


---

🩶 Ассиль лежав неподалік, прикинувшись, що спить, але одне око в нього було напіввідкрите. Він крадькома подивився на дівчат, і в очах його промайнув блиск.

— Нарешті почали щось розуміти, — пробурмотів сам до себе. — Може, ще не зовсім дурепи.


---

🌙 Під кінець ночі

Коли Айра вже засинала, Мора раптом запитала:

— А якщо ти — справді не світло і не темрява… а щось третє?

— Що саме?

— Справжнє відкиття та ключ до змін. До того, що і світло, і темрява не можуть досягти окремо.

Айра нічого не відповіла. Але усміхнулась у півсні.
Уперше — без страху.


---
 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше