---
Темрява ніколи не забуває того, хто одного разу від неї втік.
А сімейні таємниці — найотруйніші.
Північна темниця
Холод проник у саму душу. Айра прокинулась на кам’яній лаві, обтягнутій лиш мохом, що світився слабким зеленим сяйвом. Угорі висіли смолоскипи, але світла від них було мало — наче саме повітря ковтало будь-яку іскру.
— Ти прокинулась, — пролунав за спиною знайомий голос.
Айра різко розвернулась — і з полегшенням побачила Морaну.
— Мора! Як ти… ти тут? Як ти мене знайшла?
— Я знаю це місце краще, ніж хотіла б, — відьма ступила ближче, тихо приклавши палець до губ. — Ми маємо мало часу.
⚔ Визнання
На них вибіг загін тіньових солдатів. З десяток.
— Хочеш бавитись з ними? — шепнув Ассиль.
— Ні, — відповіла інша.
Тіні зупинились.
Попереду — жінка з чорним плащем, очима, як сапфіри, зухвало держачи в руках сковорідку — Морана. Вона стояла на уламках сходів, не торкаючись землі.
— Все, досить я тут! — промовила вона, і тіні… опустили голови.
— Вони тебе… слухають? — прошепотіла Айра.
— Певним чином, бо знають хто я. І знають, що означає мій гнів.
— Чому вони тебе впізнали? — прошепотіла Айра, ховаючись за її плащем.
Мора зупинилась, озирнулась і нарешті відповіла:
— Тому що я — Мора Ельдаріус, сестра лорда Північних земель.
Айра завмерла.
— Сестра?.. Але ти ж… ніколи…
— Бо ніхто не мав знати, — тихо мовила Морана, і в її голосі з’явився надлом. — Я втекла з Півночі багато років тому, коли зрозуміла, ким насправді стає мій брат. Він не шукав знань чи гармонії, як колись. Його манила влада. Контроль. І головне — моя сила.
— Твоя сила? Але ж...
— Так, Айро, — Мора глянула їй просто в очі. — Він народився без жодної магії. Звичайна кров. А я — успадкувала темну ману матері. Єдина з нашого роду. З раннього дитинства він дивився на мене з заздрістю… і страхом. Але тоді він ще був лише хлопчиком. Тепер він доріс до влади. До армії. До амбіцій. І тепер... він полює на мене, бо вірить, що моєю силою зможе заповнити власну порожнечу.
Морана затнулася, а потім додала зовсім тихо:
— Він не просто хоче її відібрати. Він хоче довести, що йому нічого не бракує. Навіть якщо доведеться зламати мене.
Айра зупинилася, стискаючи долоні.
— Ти… ти казала, що моя бабуся тебе навчала. Але... вона завжди говорила, що не бере учнів без потреби…
Мора на мить замовкла. А потім — уперше — її погляд затремтів від спогадів.
— Ми зналися задовго до того, як я втекла з Півночі. Вона була моєю і Северіса — наставницею ще в дитинстві. Гінка бувала в нашому замку. Вона знала абсолютно все, навіть як втримати рівновагу між світлом і тінню. І наш батько запросив її як дорадницю… ще до війни.
— Виходить, ти й Северіс навчалися разом? — прошепотіла Айра.
Мора кивнула повільно.
— Так. Але… — її голос став глухим, майже дитячим. — Гінка обрала мене.
— Через здібності?
— Ні. Через серце. Вона бачила, що я боюся своєї сили. Що я… не хочу кривдити. А Северіс… він рвався вперед. Він був талановитим, але темним. Йому здавалося, що я забрала в нього те, що йому належало. Її увагу. Її визнання. Її довіру. І саме це стало тріщиною між нами.
Айра вслухалась у ці слова — і щось у її грудях защемило.
— І тепер він полює на тебе, бо… досі заздрить?
Мора гірко всміхнулась.
— Бо я залишила його одного. Бо Гінка передала мені свої знання. Бо я стала тим, ким мав бути він. А ще — бо в нього немає того, що є в мені: балансу. І йому потрібна моя сила, щоби заповнити свою порожнечу.
Втеча з підземелля
— І що далі? — запитала Айра. — Ми просто… втечемо?
— Саме так, — втрутився Ассиль, який нарешті вийшов з тіні, розправляючи плечі. — Я, до речі, вже шістьох охоронців вивів з ладу. Із шанобливою грацією, звісно ж.
— А я ще маю борг із сковорідкою, — сухо додала Мора, виймаючи ту саму легендарну пательню з-за пояса.
Охоронець у коридорі навіть не встиг обуритися, як знову злетів у темряву.
— Я завжди кажу: нічого так не дисциплінує, як удар сковорідки, — зітхнула відьма.
Смішні інциденти
Поки вони тікали по вузьких переходах, Ассиль примудрився підкласти чари-слиз на сходи, і вартовий у повному обладунку поїхав униз із криком «НЕ СПРАВЕДЛИВО!!!».
— Це було неетично, — засміялась Айра.
— Це було красиво, — відповів Ассиль. — А етика — для бібліотекарів.
Коли інший вартовий підійшов до них із мечем, Мора зупинилась, кивнула на Айру і мовила:
— Це моя учениця. Якщо підеш на неї — я тебе знову навчу літати.
— Ви всі божевільні, — пробурмотів вартовий і сам відступив.
🔥 За крок до свободи
На виході з замку на них вже чекали нові загони тіньових солдатів.
— План Б? — прошепотіла Айра.
— План С — “скажи брату, що я не зламалась”, — прошипіла Мора.
— А план D? — спитав Ассиль, витягуючи блискучий уламок.
— Вибух, — відповіли вони одночасно.
Коли пил осів, вони вже були далеко за північними мурами, сховані в густих заростях.
🌲 У лісі
Повернувшись до Безмовного лісу, Айра ще довго мовчала. Потім сказала:
— Я… не знала, що ти носиш це все в собі.
Мора дивилась на неї довго. А потім відповіла:
— Тепер знаєш. І тепер… ми разом. Не просто випадково обмінялись силами. Ми пов’язані.
Ассиль муркнув собі під ніс:
— Це все звучить як початок дуже драматичної історії з великою кількістю вибухів і сковорідок.
— І ти там головний кіт? — пожартувала Айра.
— Головний красень. Але не сперечатимусь.
Історії мають силу. Особливо ті, що були приховані в тіні.
А сестри, що протистоять лордам — це вже легенда.
---
#5473 в Фентезі
#3216 в Різне
#1117 в Гумор
гумористичне фентезі, фентезі з фамільяром, містика обмін силами
Відредаговано: 12.07.2025