Роковий день: Обмін силами тьми і цілительства

Розділ 16: Осінь, що пахне викраденням

---

 

Ніч фестивалю, ліхтарі, що в небі світяться мов золоті душі.
Гарячий сидр, жарти — і один дуже дратівливий фамільяр.
А потім... тиша. І підозрілі тіні з Півночі. І порожнє місце біля вогнища, де щойно сиділа Айра.

 


---

Айра навіть не очікувала йти на фестиваль, у неї натомість були взагалі інші плани, наприклад підготувати все і зробити ритуал та вернути свої сили назад.

Але коли Ассиль явився з вінком із золотого листя і промовив:

— Ану, вдягни, і не сперечайся. Всі нормальні чаклунки на осінній фестиваль ідуть, бо там — сидр, феєрверки й халява.

— …Вона здалася.


---

Свято душ

Осінній Фестиваль Душ проводився раз на рік — в країні Елантрії, на кінці Сонячної долини там де майже починається підніжжя Безмовного лісу, де зустрічались подорожні, мисливці, маги й усі, хто вірив, що в цю ніч душі тоншають, як серпанок і йдут у інший світ.

— Що це за запах? — Айра втягнула повітря.

— Печені яблука, гарбузові пироги… і трохи сяйвового пилу з праху предків, — жартівливо усміхнувся Ассиль, крутячи в руках різьблену маску демона.

Айра сміялась. Вона вперше відчувала щось схоже на нормальне життя. Тут були й діти, і старі, й торговці з нових міст. Їй навіть здалось, що вони з Ассилем — просто звичайна пара. Чарівна, трохи дивна, але — пара.
 

---

 

Неспокій серед вогнів

Вони кружляли в танцях, сміялись над ритуальними масками, коли Ассиль раптом зупинився.

— Щось не так, — промовив він тихо. — В повітрі… запах крові і дивна мана, хтось зіпсував бар'єр.

— Може, це просто тінь від привида, — спробувала пожартувати Айра, сівши біля вогнища щоб зігрітись.

Але коли вона обернулась — Ассиль вже йшов геть, вчуваючи щось серед натовпу. Вона пішла за ним… на кілька кроків… але хтось вдарив магією по глуху.


---

Викрадення

Різкий спалах, вона в паніці, потім самотня тиша окропила її й світ різко похитнувся.

Айра намагалася закричати — але рот не слухався.
Темні руки, ніби з диму, схопили її — і стягнули в тінь.

Останнє, що вона побачила — це очі, не людські, сріблясті мов ртуть.
І символ — згорнута зірка Скірдану на руці того, хто тягнув її.


---

Тіньові солдати з Півночі

…Про них розповідали страшилки.
Про воїнів, які пройшли через мертві пустки, несли на собі печаті прокляття і служили без волі.
Про імперію Північного Скірдану, що колись торгувала магією, а тепер — полює на рідкісні душі.

І тепер вони викрали Айру.


---

Ассиль в люті

Ассиль прибіг до місця, де вона щойно сміялась. Але тепер — порожньо. Тільки віночок із листя лежав на землі.

— Хто?! — прошипів він, очі спалахнули злим сяйвом.

— Хтось використав печатку проклятого переходу… Тіньовий портал, чорт!

Він упав на коліна, торкнувся землі, відчувши.

—Північний Скірдан! Прокляті шакали!

Ассиль повільно підвівся. У його голосі не було вже ані сарказму, ані легкості.

— Ви крали не ту дівчину...


---

Темрява за межами свята

Далеко… Айра прокинулася в темній камері. Звук крапель, морозний холод, закляпка на зап’ясті — анти-магічна.

— Вітаю, Цілителько, — пролунав голос із темряви.

— Ви помилилися, я — не вона, — прошепотіла Айра.

— О, ми знаємо, але саме ти нам і потрібна. Бо в тобі — щось більше, ніж сила.

Сутність наблизилась.
І в Айри на секунду промайнуло:
"Морана. Вони шукають Морану. Через мене."


---




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше