Роковий день: Обмін силами тьми і цілительства

Глава 8: Те, що колись було Ассилем

 

Будинок Морани — тепер уже Айри — не спав. Всередині потріскував вогонь, і відьмині книги, здавалося, самі перегортали сторінки. Над столом завис свиток — він світився блідо-золотим сяйвом, поки Ассиль мовчки вдивлявся в нього, ставши знову людиною.

— Ти щось упізнав? — Айра обережно сіла поруч. Її пальці торкнулися його ліктя. Тепла хвиля пробігла шкірою. Вона не помітила, як почала хвилюватись, коли він мовчав.

Ассиль нарешті заговорив:

— Цей знак. Це... мій родовий символ.

— Що? — Айра мало не вронила келих із трав’яним настоєм. — У тебе є… рід?

— Був, — холодно промовив він. — До того, як я став фамільяром.

Він підвів очі. Вони сяяли ледь бірюзовим, але в глибині виднівся тягар століть.

— Мене звали Ассілларій. Я був спадкоємцем древнього роду магів-тіней. Ми оберігали рівновагу між життям і забуттям. Поки один із наших не збожеволів… і не відкрив браму до спотвореної магії. Я... не зміг його зупинити. І заплатив за це прокляттям.

— Ти… був людиною? — прошепотіла Айра.

— Я і є нею, глибоко в середині. Але тепер я пов’язаний із тінню, з формою кота. Відьма Морана врятувала те, що залишилось від мене, зробивши фамільяром. Але... — він подивився на неї, — здається, саме ти тепер пробуджуєш у мені рештки мого минулого.

Тим часом у долині — тривога. Один із солдатів, який дивом вижив після нічної сутички в Безмовному лісі, почав виявляти незвичну силу. Його дотик лікував рани, але тіло стрімко слабшало. Арден, який залишився в долині, негайно написав листа Айрі з проханням повернутися або допомогти на відстані.

— Що ж це за ланцюг такий? — зітхнула вона. — Кожен, хто доторкається до нашої магії, починає… змінюватись.

— Бо вона вже не твоя, — тихо сказав Ассиль, — і не тільки Морана. Це — нова сила, народжена з поєднання.

— І це... добре? — обережно спитала вона.

— Це небезпечно.

Ввечері вони знову спробували розшифрувати решту символів. Айра сиділа навпроти, поклавши ноги під себе, закутавшись у стару мантію Морани. Ассиль сконцентрувався, але раптом відчув тепло поруч.

Айра заснула. Лоб на згортці свитка. Вії тремтіли, на губах лишалась напівпосмішка.

Він простягнув руку, не торкаючись, а просто прикрив її плечі покривалом. І шепнув собі:

— Чому ж ти така... неправильна для мене. Але така… справжня.

Книга, що лежала поруч, клацнула і перевернула сторінку.

— І навіть магія це відчуває.

У цю ж мить у Безмовному лісі, неподалік будинку, знову з’явилася гінка. Та сама. Але тепер вона стояла поруч із ще однією фігурою — високою, з капюшоном, обличчя якого не відбивало світло. Темрява в ньому текла, як рідина.

— Їхні душі зливаються, — прошепотіла гінка. — Вони здатні розбудити силу, яку ми хотіли вберегти.

— І ми цього не допустимо, — відповів незнайомець. — Прийшов час згадати, хто був першим… і хто має останнє слово.
 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше