Роковий день: Обмін силами тьми і цілительства

Глава 4: Тіні над долиною

 

Флешбек

---

Ніч поволі опускалась на Безмовний ліс. Його тиша була не гнітючою — скоріше вичікувальною. Десь далеко скрикнула нічна птаха, а в будинку Морани вже тріпотіло м’яке світло від чарівного ліхтаря, що сам коригував яскравість залежно від настрою господарки. Зараз він ледь тлів — схоже, у відьми був настрій "ідеально між сарказмом і турботою".

Айра знову загорнулась у ковдру, сівши з Ассилем біля каміна. Кіт, як годиться фамільяру, вмостився не десь осторонь, а прямо на столі з книгами, розвалившись, ніби збирався провести лекцію про "як все робити краще, ніж ви".

— Тобі завжди треба бути в центрі уваги? — буркнула Айра.

Ассиль не відповів, але виразно переставив лапу на самий край листка з рецептом, ніби казав: «Без мене ти цей гібіскус і в очі не побачиш».

Морана, яка щойно повернулась з темної комори з мішечками інгредієнтів, зупинилась біля порогу і глянула на них. У погляді читалось щось нове — легкий проблиск задоволення, якого вона б ніколи не визнала вголос.

— Завтра вранці вирушиш зі мною до серця лісу, — звернувшись до Асселя, розкладаючи трави на стіл. — Але без паніки, і без… — вона різко зиркнула на Ассиля, — театральщини.

Кіт підняв голову і зітхнув настільки гучно, наскільки може зітхнути кіт.

— Мяу— відповів кіт наче погоджуючись з нею. Його погляд наче казав — <<Буду мовчазним і корисним. І постараюсь не налякати рослину, яка може відчути мої наміри. Це звучить абсолютно нестресово>>.

Мора на мить усміхнулась та подивилась на Айру. На її лиці проскознула така, ледь помітна посмішка, якою усміхаються старі скелі, коли вперше бачать весну.

— Якщо ліс прийняв тебе, значить, не все втрачено. Можливо, з тебе буде толк.

Айра примружилась.

— Це що, комплімент?

— Це факт, — відповіла Мора і розвернулась до своїх справ. — Не прив’язуйся. Це тимчасово.

Айра глянула на Ассиля, а той — на неї. Обоє не повірили. У повітрі пахло не тільки травами, а й початком чогось великого. І хоч обидві дівчини ніколи б не визнали цього вголос, у глибині душі вони вже знали:

День, коли вони помінялися силами — був не випадковим. І повертатися назад стане зовсім не так просто, як вони думали.

Кінець флешбека.

---

Ранок у Безмовному лісі почався, як і личить темному магічному лісу, — з мовчазного шепоту дерев, ритмічного капання роси та сну, який так і не хотів відпускати Айру. Вона прокинулася не від співу пташок (їх тут майже не було), а від того, що хтось нагло жбурнув їй у щоку суху гілочку.

— Ой! — скрикнула Айра і різко сіла. — Хто?..

— Добрий ранок, принцесо, — сказала Морана, стоячи в дверях із чашкою диму, що закручувався в спіралі над долонею. — У нас є завдання. І ти сьогодні головна.

— Головна?.. — Айра одразу підозріло примружила очі.

— Збирач трав прийшов зі звісткою, що поблизу селища — знову поранені. Солдати. Потрібно приготувати зілля. А для цього — квітка гібіскусу. І, як ти вже пам’ятаєш, росте вона тільки в глибині Безмовного лісу. Та партія квітів, що я тоді назбирала закінчилась. Не знаю, що на цей раз твоя магія в середині мене утне в цьому лісі, до речі, де я не можу з'являтися без провокацій з боку природи, мені це невідомо, і я прошу у тебе допомоги.

Айра на мить задумалася. Згадала попередній день, як ліс її прийняв, а дерева навіть трохи схилилися на знак вітання.

— Тобто я йду одна?

— Із Ассилем. — Морана кивнула на кота, який якраз стрибнув на стіл і демонстративно позіхнув.

— Чудово, — пробурмотіла Айра. — Випробування з вусами.

Кіт на це лише обережно ступив лапкою на її згорнутий манускрипт, ніби заявляючи: «Мені довіряють життя — поважай».

Невдовзі Айра зібрала речі: травник, флакон із магічною водою, моток нитки, який чомусь горів зеленим (виявилось, це протипавутинна нитка). Вийшли вдвох — вона й кіт — і рушили глибше в ліс.

— Не люблю, коли дерева шепочуться про мене, — бурмотіла Айра, пробираючись між корінням. — Це звучить як плітки.

Ассиль ішов попереду з важливим виглядом, як досвідчений навігатор. Один раз навіть зупинив її, коли вона мало не ступила у болото, що миготіло кольорами.

— Ха, могла б і сама помітити! — пробурчала вона.

Кіт оглянувся і зітхнув. Знову. Красномовно. Велично. Із нотками презирства.

На шляху в них трапився гриб-міраж. Він спочатку вдавав звичайний мухомор, а потім заговорив голосом злиденної бабусі:

— Ой, доця, зірви мене, я — скарб!

— Ну звісно! — зіронізувала Айра. — А ще, певно, спадкоємиця трону і капсула молодості.

Ассиль негайно зачарував гриб, той пискнув і зник. Айра здивовано глянула:

— Ти ще й робиш закляття? Хм. Тепер уже не знаю, хто з нас тут чарівниця.

Кіт не відповів. Він просто взяв під лапу її карту і скрутив її, ніби кажучи: «Я — логістика, менеджмент і безпека в одному флаконці».

Нарешті, на галявині, що світилася ніжно-бузковим світлом, серед гілок, що утворювали природне коло, росли ті самі гібіскуси. Їхні пелюстки мали ніжно-рожево-голубий відтінок, а серцевина — пульсувала, наче билася в ритмі лісу.

Айра вже хотіла підійти, як раптом відчула... подих за спиною. Обернулась — і нічого. Тільки тінь промайнула між деревами.

— Не подобається мені це, — шепнула вона. — Ассиль?

Але кота не було. Він щез. Як завжди в критичний момент.

Зрадник! — подумала вона, коли раптом із-за дерев  вийшов юнак. Високий, худорлявий, в темному плащі з блискучим нашиванням.

— Ти — не Морана, — сказав він хриплуватим голосом. — Але в тебе її ключ.

Айра торкнулась до амулета на шиї. Подарунок Мори. Ключ від дому.

— І хто ти такий?

— Той, хто шукає правду. І квітку гібіскусу. Але, здається, мені знову не пощастило.

Айра підняла підборіддя:

— Якщо шукаєш правду — почни з манер. Я її не продаю.

— А жаль. Тоді, до зустрічі, цілителько.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше