Розділ 6

— І все-таки ти нечесно виграв, — буркнув демон, що сидів на підлозі, витираючи розбитого носа. — Ми ж домовлялися битися, а не боротися! Нащо ти мене кинув?

— Ну, почнемо з того, що не я тебе кинув, а ти сам упав. Я лише трошечки тобі допоміг, — хмикнув я, розглядаючи в дзеркалі садно, залишене рогатим. Усе ж, перекидаючи через себе Попелястого, я трохи не врахував наявність у нього вигнутих рогів. — Тож претензії не приймаються. Вчитимеш?

— Вчитиму, — насуплено буркнув демон, витираючи руки від крові білосніжною хустинкою, яку щойно видобув із кишені. — Але не сьогодні. І навіть не завтра.

— Це ще чому?

— Ти вигорів. — голос Попелястого ледь помітно змінився. Став серйознішим. З нього зникли плаксиві нотки, а прихована міць, що з’явилася, відбивала будь-яке бажання жартувати. — Твоє джерело пошкоджене. Енергетичні канали, вузли… нервова й м’язова системи. Саме тому ти відчуваєш легкий дискомфорт. Душа лише-но почала освоюватися в новому, ушкодженому тілі. Учора Ервін пропустив крізь себе неймовірну кількість магічної енергії. Значно більшу, ніж був здатен прийняти чи контролювати. Лише милиці у вигляді рун і оберегів не дали йому померти та допомогли завершити ритуал. Не зроби він цього — загинув би ще на самому початку. Тож тепер тілу потрібен час на відновлення.

— Багато?

— Важко сказати. Тиждень, два, місяць… А може й рік. Поки що рано про щось говорити. Усе залежить від тебе та твоїх внутрішніх ресурсів.

— Чорт… Довго. З тією плутаниною, у яку я вліз, магія мені б дуже знадобилася.

— Не поминай старших! — цокнув Попелястий. — Відновитися можна й швидше. Один-два сеанси в хорошого лікаря повернуть тонус енергоканалам і значно прискорять відновлення джерела. Такий, до речі, є в академії, і ректор сьогодні-завтра тебе до нього відправить. Точніше — до неї, але то вже дрібниці. І, до речі, я б на твоєму місці відмовився.

— У сенсі? — отетерів я від такої поради, сідаючи на підлогу навпроти демона. — Чому? Лікування не допоможе? Мені зашкодять? Чи ректор узагалі не хоче мене лікувати, і там на мене чекає щось інше?

— Та ні, — усміхнувся Попелястий, зминаючи хустинку й зі зітханням жалю відправляючи її до смітника. — Вилікують. Відновлять джерело й канали, прокачають вузли — і за пару-тройку сеансів ти знову зможеш застосовувати магію.

— Тоді в чому річ? Чому мені варто відмовитися від допомоги?

У голові майнула думка, що демон з мене глузує або дає поради навпаки — ті, що не допоможуть, а нашкодять. Але це ніяк не в’язалося з серйозним виглядом співрозмовника. Було відчуття, що переді мною справді давня й мудра сутність, а не незрозумілий істеричний підліток із рогами.

— У нюансах, Олексію, у нюансах. У твоєму світі майже немає магії. Ти не знаєш, як вона виглядає, як відчувається, як тече й перетікає тілом. Тобі незнайомі всі ці відчуття. Скориставшись лікуванням, ти з ними познайомишся. Це буде різко й яскраво, наче купання в холодній воді. З перших секунд ти відчуєш, що таке магічна енергія, і, напевно, розберешся з її застосуванням…

— Але?

— Але втратиш ефективність. У тебе повне вигорання. Рідкісний випадок, коли в тілі не залишається жодної крихти магічної енергії. Абсолютно. Коли усталені енергоканали, вузли й зв’язки не просто вигоріли, а перестали існувати. Залишилося лише маг-ядро. Точніше — місце, де воно раніше було. Лікування значно підштовхне регенерацію, і тіло саме почне заповнювати порожнечу, але робитиме це неправильно, неефективно.

— Нічого не зрозумів. Як можна неправильно відновитися? Та ще й під наглядом лікаря?

— Досить легко, — усміхнувся демон. Його очі затягнула димка, ніби він щось згадував. — У твоєму середньовіччі зрощений лікарями відкритий перелом вважався дивом. Таких лікарів дякували, носили на руках, обдаровували коштовностями. Їм усюди була слава й пошана. І мало кого хвилювало, що рука після такого “цілительства” не рухалася, а нога ставала вдвічі коротшою. Зрослося ж? Та й годі! Так і в тебе. Природа не терпить порожнечі й прагне її заповнити, але рідко коли робить це ефективно. Скрупульозно? Так. Красиво? Суперечливо. Але ефективно — вкрай рідко.

— Тобто якщо я піду до лікаря, з мене зроблять каліку?

— Певною мірою. Порожнеча після вигорання почне заповнюватися спонтанно. У найбільшій порожнині зародиться ядро. Малі стануть енерговузлами, а порожні нитки — сполучними мостами системи.

— Поки не розумію, що в цьому поганого.

— А якщо трохи подумати? — хмикнув демон і глянув на мене. — Спробуй увімкнути мізки.

Я замислився.

Попелястий недарма провів аналогію із середньовічними лікарями. Це означає, що місцевим цілителям бракує навичок, освіти, уявлення про роботу тонкого тіла — або всього разом — щоб ефективно провести лікування. Але це лише частина відповіді. Було щось іще. Не менш, а може й більш важливе, ніж калічне зцілення.

Спонтанне відновлення. Чому він вважає його шкідливим, якщо, по суті, все стане таким самим, як до вигорання? Навряд чи на місці енерговузла в мене виросте нове Джерело. Хоча може з’явитися новий енерговузол на великому перетині каналів. Лише через це? І де пам’ять Ерва, коли вона так потрібна?

Глибокий вдих.

Повільний видих.

Я пробігся поглядом по кімнаті, ніби відповідь могла бути написана на стінах. Глянув на усміхненого демона. Кинув погляд на відображення в дзеркалі. Синці на обличчі ще нескоро зійдуть. Усе ж це тіло не таке треноване, як моє колишнє, і хоч звикло отримувати по горіхах, нормального механізму відновлення не виробило. Мені ще працювати й працювати над ним, щоб привести бодай у якусь форму й підігнати під себе.

Точно!

— Енергосистема в кожного різна, так? — озвучив я здогад. — І вибудовується на основі здібностей і тренувань мага? Ядро, вузли, зв’язки.

— Влучно! Тільки ядро в усіх, за рідкісним винятком, розташоване в районі сонячного сплетіння. А все інше — заслуга виключно самого мага. Де розмістити вузли, як їх розвивати, наскільки товстими будуть сполучні канали й як вони проходитимуть — на все це може вплинути сам маг.**