Родом з Дитинства

РОДОМ З ДИТИНСТВА

Повісті та оповідання

Зміст

Як народжується щастя                            повість                              

Родом з Дитинства                                    повість                             

Самоволка                                                   повість                            

Краплина милосердя                                оповідання 

БІЧ                                                                оповідання                  

Останній іспит                                            оповідання                     

Вдалий день                                               оповідання                      

Перший сніг                                                оповідання                    

Сором                                                          оповідання                   

-----------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

ЯК НАРОДЖУЄТЬСЯ ЩАСТЯ (Повість)

Щастя - вінець відважних.

Французьке прислів`я

Зазвичай зима в цих краях настає на початку грудня. Але цього року сніг випав раніше, у середині листопада. Цієї зими здавалося, що весь світ завмер в очікуванні чогось важливого. Морозні візерунки на вікнах створювали дивовижні картини, а сніжна круговерть немов огорнула місто, створюючи особливу, казкову атмосферу. Люди поспішали скоріше сховатися в теплих приміщеннях і продовжити займатися своїми справами в комфортних для себе умовах. Але всередині у кожного жевріла надія не тільки на потепління, але й взагалі на зміни на краще.

Роман, відірвавши погляд від монітора, різко підвівся. Його очі втомилися від роботи за комп’ютером, і він вирішив дати відпочити своїм очам від яскравого світла екрана.

Він підсунув до вікна стілець і запалив камін. Коли полум'я повністю охопило своїми язиками поліна, Роман вимкнув світло та зручно вмостився у кріслі біля вікна. За вікном у м’якому світлі вуличних ліхтарів великі пухнасті сніжинки, поволі погойдуючись, сідали на гілки ялин. Вся ця картина мала якийсь чарівний шарм. Приємне передчуття опанувало його серце. "Здається, я вже спостерігав щось подібне. Коли це було? Щось подібне я вже відчував колись. Але коли? І де?".

Перевтомлений мозок повільно переходив від сканування подій до пошуку минулих чуттєвих аналогій. І тут раптом у його пам'яті яскраво активізувалася потрібна ділянка. Романа закрутило та віднесло назад від свого нинішнього розміреного життя далеко в минуле.

______________________________________________________________________________________

А події цієї історії розгортались, як завжди в житті трапляється, поволі і не обіцяли нічого особливого.

______________________________________________________________________________________

Вийшовши із занадто натопленого вагона на перон, Роман з полегшенням вдихнув ранкове повітря передгір'я зимового Івано— Франківська. На вулиці лежав сніг і стояв невеликий мороз. У будівлі вокзалу було людно і гучно. Групи молодих людей з лижами заповнили весь простір станції. Під час студентських канікул це місто завжди перетворювалося на гірськолижну Мекку Карпат. Звідси в різні боки тягнулися автобусні та приміські залізничні маршрути, які доставляли любителів зимового відпочинку в улюблені місця. Цього року друзі Романа з політеху затрималися в Києві на один день через іспити своїх подруг з медичного інституту. Роман приїхав сюди першим.

До прибуття московського поїзда залишалося півтори години. Роману захотілося випити кави, до якої пристрастився під час навчання в інституті ще з першого курсу. Він згадав, що неподалік від вокзалу є маленьке затишне кафе, де варили смачну каву, і зайшов туди. Поснідавши та купивши квитки на автобус до Яремчі, Роман пройшовся вокзалом і вийшов на перон, щоб зустрітися зі своїм другом дитинства, що мав приїхати пізніше. Але його поїзд запізнювався, і Роману довелося кружляти пішки по перону зайві п'ятнадцять хвилин. Нарешті очікуваний поїзд повільно підкотився до станції і зупинився. Роман підійшов до сьомого вагона і зустрів Едіка.

— Вітаю, друже. Як доїхав? Чи не було холодно? — Роман засипав одразу запитаннями свого друга.

— Радий тебе бачити, брате. Ти як моя мама. Гора питань. А дістався я сюди досить комфортно, незважаючи на бічну полицю вагона. Якби ти сповістив мене раніше, я, напевно, міг би купити квиток у купе. Але не має значення, я вже тут.

— А як ти міркуєш щодо того, щоб щось поїсти? До автобуса у нас пів години.

— Ромцю, я вже поснідав у вагоні-ресторані. Краще пішли пройдемось, розімнемо ноги. І подихаємо свіжим повітрям. В поїзді було досить спекотно.

Друзі, не поспішаючи, пройшлись по привокзальній площі, розминаючи ноги перед двогодинним сидінням в автобусі. Автобус, на подив Едіка, був переповнений. Не гаючи часу після перевірки квитків, водій зачинив двері, і автобус рушив вулицями та провулками міста на околицю. Друзі з цікавістю дивилися у вікно на жителів міста та архітектуру Івано-Франківська.