Глава 3. Родина онлайн

****

Багато води спливло від того пам’ятного захисту. Маша з Дімою довго не чекали і за півроку побралися. З наукою вона розпрощалася остаточно і без великого жалю. А ще за рік Марія Чубенко видала свій перший роман. Дарма вона заперечувала, що не має письменницького таланту. Читачі сприйняли книгу дуже прихильно. А чоловік радів цій події, неначе дитина.

Та от з власними дітьми якось не складалося. Подружжя відвідали усіх можливих лікарів, навіть знахарок і травниць. Спробували і традиційні ліки, і зілля, й замовляння. Всі лише руками розводили: не розуміли в чому справа. Лише чули: «З вами обома все в порядку. Я не бачу жодних проблем. Певно ще не прийшов час. Треба трохи почекати, тоді буде вам щастя!»

Вони й чекали. Тим часом з-під пальців Марії з’являлися все нові й нові захопливі історії, що змушували читачів сміятися й плакати. А вона проживала життя кожного свого героя, вкладаючи в них часточку власної душі.

Життя Зої також налагодилось. Особливо після того, як влаштувалася працювати манікюрницею в салон краси. Саме там її помітив бізнесмен Роман Борисович Тимченко. Він супроводжував сюди свою маму, Алевтину Василівну, яка працювала вчителькою. Поки жінці робили зачіску, Роман розговорився з приємною і дуже ефектною молодицею. Після цього став щотижня заходити, щоб зробити собі манікюр.

Він покликав її заміж вже після першої бурхливої ночі разом. Та Зоя відмовилася категорично. Лише коли жінка завагітніла, закоханий бізнесмен наполіг на шлюбі.

Назвати екзотичним ім’ям новонародженого сина Зойці завадила свекруха. Алевтина Василівна поставила умову, що її перший онук обов’язково має носити ім’я діда – Борис. Так і записали.

А за сім років, коли вже не сподівалися і не планували, народилася маленька таткова втіха – Мар’янка. І сьогодні цьому синьоокому диву виповнювалося чотири роки.

****

Сьогодні Зоя взяла вихідний і з самого ранку вирішила нагадати собі та іншим, що вона таки вправна господиня. Озброївшись кулінарними сайтами, вирішила здивувати гостей оригінальними смаколиками. Знайшла кілька цікавих рецептів, підготувала продукти й посуд, навіть фартуха наділа.

Повідомлення з вайбера на хвилинку відволікло. Відповіла. Вирішила зазирнути у стрічку на фейсбуці. Теж на хвилинку.

Опівдні на кухню увійшла Аміна, висока і струнка, з яскраво-синім омбре на довгому темному волоссі. Дівчина витягла з холодильника питний знежирений йогурт.

– Мамо, – звернулася до Зої. – Я сьогодні з Яном іду в новий боулінг. Маю відзняти відос для блогу та зробити круті фотки для інсти.

– Аміно, – заперечила матір. – Ти залишаєшся вдома, і це не обговорюється! Сьогодні день народження твоєї сестри і вся сім’я має бути присутньою!

– Як ти не розумієш! – зі злістю стрельнула терновими батьковими очима донька. – Мого посту чекають тисячі фоловерів! Як я мушу їм пояснити, що розчаровую їх через козявку, яка ще навіть не вміє говорити?! Навіщо ти взагалі її народжувала? Вона всім тільки заважає!

Аміна прожогом вибігла з кухні, залишивши на столі не почату пляшечку йогурта.

Зоя одразу увійшла до групи «Мами підлітків», щоб поділитися з іншими матусями своєю проблемою непорозуміння зі старшою донькою. Жваве обговорення затяглося на півтори години.

Жінка підняла очі від телефона лише тоді, коли перед столом опинився одинадцятирічний підліток з яскраво вираженою зайвою вагою – її син Боря:

– Ма-а-ам! – пронидів він. – А що в нас є поїсти?

– Бабуся приносила борщ, он у холодильнику стоїть. – відповіла Зоя. – Розігрій та поїж.

– Та хіба це їжа? – не погодився хлопець, зазираючи в холодильник. – Тут ось ковбаса є, сир і майонез. А ти мені борщ пропонуєш.

Шлунок Зої досить голосно відреагував на те, як син робив собі бутерброди, тому ласкаво попросила:

– Борюсику! Зроби мамі також!

Хлопець склав імпровізований обід на тарілку і пішов до себе в кімнату. Мама ж з насолодою впилася зубами в шматок хліба з ковбасою і сиром, щедро змащений майонезом та кетчупом.

Як і син, Зоя страждала від того, що сильно набирала вагу. Невтішна цифра сто десять кілограмів на вагах сьогодні зранку засмутила. Та схуднути їй не вдавалося ніяк. Вона перепробувала все, що тільки можна: пігулки, капсули, чаї для схуднення, ягоди годжі, насіння чіа. Та вага все одно коливалася у межах ста.

Дожовуючи бутерброд, Зоя зайшла у групу «Худнемо без дієт», щоб обговорити нові способи схуднення.

– Мамо! Ну чому ти не відпустила цю корову в її боулінг? – з відчаєм прокричала, влетівши у кухню середульша донька Зафіра, худорлява білявка. – Ти хочеш зіпсувати мій вечір? Моє життя вже і так зіпсоване через цю тварюку!

– Доню! – намагалася заспокоїти знервовану дитину Зоя. – Не треба перебільшувати. Ви ж сестри. Найрідніші люди.

– Перебільшувати?! Сестри?! – дівчина не знаходила слів від обурення. – Та вона ж постійно з мене знущається! І в школі, і в мережі. Нацьковує на мене своїх підлабузників! А ти!... А ти…

Коли у двері подзвонила свекруха, яка забирала Мар’янку з садочка, Зоя зрозуміла, що приготувати нічого вона не встигне. День минув зовсім непомітно і стрімко наближався вечір. Незабаром вже Рома приїде. І Маша з Дімою обіцялись бути.

Щоб все ж таки не виявитися поганою господинею, мама великого сімейства знайшла у закладках сайт улюбленого ресторану і зробила замовлення. Втім, як і завжди.

****

Боря дістав з шухляди в письмовому столі велику пачку чіпсів з беконом, своїх улюблених. Пляшку кока-коли він ще з вечора притягнув до себе в кімнату з холодильника. Зручніше вмостившись за комп’ютером, занурився у гру.

Він був єдиний з усієї сім’ї, хто мав старий стаціонарний комп, який дістався йому від батька. Останні мали більш сучасні прилади: тато і Зефірка – ноути, Мі-Мі – планшет, про смартфони можна і не згадувати – усі ними користувалися, навіть Мар’янка витягувала у батька з кишені. Мама, та взагалі не випускала його з рук.