Глава 2. Захист диплому

****

За два роки доля підкинула випробувань вже Марії.

Зоя закінчила курси манікюру да дизайну нігтів, накупила всякого приладдя і тепер доводила жіночі ручки до досконалості.

Трирічна Аміна вже ходила у садочок, а маленька Зафіра, яку всі лагідно називали Зефірка, проводила увесь час з мамою або тітонькою.

Маша ж навчалася на п’ятому курсі, писала дипломну роботу і мріяла про вступ до магістратури. Протягом усіх студентських років вона заробляла написанням курсових тим, хто не мав часу, не мав бажання, не мав клямки в голові, або просто мав гроші.

Диплому вона приділяла дуже багато часу. Це було її кохання, її дитя, навіть більше – це було її життя. Вона його викохувала й плекала вже кілька місяців, по крупицях збирала інформацію з різних джерел, читала давні рукописи, спиралася на праці знаних науковців, які робили дослідження, пов’язані з її темою, робила власні висновки, щедро ілюструючи яскравими прикладами.

– Маріє, мені до вподоби ваше завзяття! – в захваті промовляла керівник її диплому Ганна Іванівна, сувора жіночка поважного віку, тримаючи в руках флешку з виправленнями та доповненнями зробленими студенткою після її зауважень напередодні. – Я ще ніколи не зустрічала у студентів такої кількості опрацьованого матеріалу, такого глибокого знання теми і настільки ґрунтовного дослідження, як у вашій праці. Мене вона вразила передовсім своєю науковістю та простою мовою викладу. Це щось неймовірне! Робота гідна рівня кандидатської, не менше.

Маша стояла перед викладачкою на кафедрі української мови і задоволено посміхалася, окрилена її словами. До них повернулись кілька поглядів присутніх тут викладачів. Вони дивились зацікавлено, схвально, заздрісно: пощастило ж Іванівні таку сумлінну ще й головату дипломницю відхопити.

Яскраво нафарбована білявка підхопилася з-за столу, що стояв в кутку біля вікна, коли Марія проходила повз неї. То була Галочка Соболєва, тупа, як курка, одногрупниця Маші, а по сумісництву ще й лаборантка на кафедрі, куди влаштувалася за протекції татуся, заступника декана.

– Черненко! – змовницьки прошепотіла. – Ти хочеш сказати, що то все сама придумала і написала?

Коли одногрупниця ствердно кивнула, вона поглянула на неї, як на несповну розуму:

– От скажена! Чи не простіше було просто скачати готову з інтернету? Так же всі роблять. Я думала, що й ти також.

Маша лише мовчки розвернулася і пішла. Свого часу вона робила Соболєвій курсову: одногрупники нерідко звертались до неї за подібними послугами. Але вона завжди на совість відпрацьовувала зароблені гроші.

Дипломну вона завершила, а до захисту залишалось щонайменше півроку. Отже їй вистачало ще часу підзаробити: реферати й курсові.

Шість місяців проминули, як шість днів. До того, щоб стати дипломованим спеціалістом, у Марії залишився лише день. І саме тоді сталося те, чого вона зовсім не чекала: її світ перевернувся.

Ввечері зателефонувала Ганна Іванівна і на радісне Машине «Слухаю!» холодно промовила:

– Черненко! Мушу повідомити, що ви не допущені до захисту дипломної роботи... – і після секундної паузи однією фразою розкраяла Машине серце. – Через плагіат!...

– Як-к-кий плагіат, Ган-н-но Іванівно?! – від шоку дівчина почала затинатися. – Ви ж прекрасно знаєте, що там кожне слово моє! Я ж до всіх цитат вказувала джерела. Нічого не крала. – вона вже ледь стримувала сльози образи від безпідставного звинувачення.

– Це я знаю, що ти особисто працювала над цією роботою, – вже тепліше проказала викладачка. – Але я не в змозі довести комісії твоє авторство, тому що ця робота слово в слово з’явилась в мережі вже три місяці тому. Тільки автор там вказаний інший.

Ганна Іванівна вже давно поклала слухавку, а Маша так і стояла, тримаючи телефон біля вуха і втупивши очі у шафу. Вона ніяк не могла зрозуміти, звідки ті звинувачення у плагіаті, коли це саме її пограбували.

****

Свій диплом довелося захищати Марії в суді.

Адвоката Дмитра Павловича Чубенка їй порадила Ганна Іванівна, сказавши, що ця справа саме по його профілю. Це був серйозний чоловік середнього зросту і зовсім не атлетичної статури з коротким русявим волоссям, ледь прихопленим сивиною. До красенів його важко було віднести, але погляд струменів добротою, посмішка була напрочуд теплою, а енергетика настільки позитивною, що Маша закохалася у нього з першого погляду.

Саме тоді дівчина згадала про власний зовнішній вигляд. Колись, в юнацькі роки, вони з сестрою були дуже схожими зовні: обидві однаково пишногруді й фігуристі, лише Зойка обличчям вдалася в батька, а Маша мала мамині великі очі з довгими віями, рівний ніс та тоненькі губи. А справжнім своїм скарбом вважала довге попелясте волосся, яке завжди сплітала у товсту тугу косу.

Після двох пологів Зоя набрала з десяток кілограмів, а її сестра, що з головою поринула у навчання, схудла вполовину. Зараз же нескінченний стрес перетворив дівчину в прозору тінь самої себе.

В дзеркалі Маша не впізнавала своє відображення: худенька, наче билинка, гострі плечі й лікті, тоненька шия, впалі щоки, над якими випирають вилиці, а великі сині очі на пів обличчя, в обрамленні чорних кіл, здавалися бездонними і якимись неприродніми на хворобливо блідій шкірі..

– Я ж навіть на жінку не схожа, – бідкалася сама до себе Марія. – Де моя жіночність? Де мої груди? Я, наче дитина з концтабору… Він же на таку й не гляне… Так, чоловіки не собаки, на кістки кидатися не стануть.

Дмитро тим часом взявся до роботи. Йому було дуже шкода дівчини, інтереси якої він мав представляти. Вона перебувала в такому стресі, що, здавалося, танула просто на очах, і виглядала настільки крихкою і тендітною, що була схожа на порцелянову ляльку.

Якось він зловив себе на думці, що нестерпно бажає її захистити. Ні, не в суді, а обережно обійняти, щоб закрити від усього світу, стати її щитом від проблем та негараздів, щоб не змогли вони зламати це тоненьке прозоре янголятко з величезними космічними очима.