****
– Кохана, може ти якось без мене справишся? – Дмитро зав’язував перед дзеркалом краватку, в той же час намагаючись ухилитись від неприємних для нього зобов’язань. – Ти же прекрасно знаєш: я на дух не виношу родину твоєї сестри. Тим паче вони зовсім не помітять моєї відсутності.
– У тому то й справа: останнім часом вони взагалі нічого не помічають – це якийсь родинний діагноз. – Маша звичним рухом поправила чоловікову сорочку і вузол на краватці. – Тому ти мені і потрібен. По-перше, щоб не почуватися самотньою, а по-друге, ти обіцяв підготуватися, щоб якось на них вплинути.
Діма приречено зітхнув: так справді обіцяв і вже досить довгий час вивчав ситуацію з різних боків, ще й матеріалів назбирав вдосталь.
– Гаразд, буду вчасно. – відповів.
– Це добре, – дружина задоволено посміхнулася, легко торкнувшись вустами гладенько поголеної щоки та вдихаючи терпкий аромат лосьйону після гоління, і вже міцніше притулилась до чоловікових губ, на єдину миттєвість поринаючи до чуттєвого світу подружньої пристрасті. Це був своєрідний мовчазний щоденний ритуал, в якому один відверто обіцяв шаленство прийдешньої ночі, а другий проживав день в роботі, очікуючи обіцяні солодкі миті.
Коли за чоловіком зачинилися двері, Маша повернулася до ноутбука: її чекала чергова глава нового роману.
****
У книгарні було малолюдно, тому Марія одразу, поки її не перехопили продавчині, рушила до дитячого відділу. Але там вже стояла дівчина-консультант і всміхалася так щиро, що здавалося чекала вона саме на Машу. Жінка здалася під її м’яким, але наполегливим тиском – і вже за кілька хвилин розраховувалась за велику подарункову книгу казок з лискучими сторінками та яскравими малюнками.
Покупкою вона була задоволена, тому сподівалася, що книжка викличе захват і у маленької племінниці.
Мар’янці, наймолодшій донці її сестри Зої, сьогодні виповнювалось чотири рочки.
Раніше Маша дуже любила приходити на гостину до сестри. Вони бавилися з дітьми, грали з ними в ігри, читали книжки, а потім вдвох могли годинами теревенити, обговорювати чоловіків, ділитися жіночими секретами, часто засиджуючись до глибокої ночі. Та зараз все змінилося, і жінка мала не більше бажання, ніж у Діми, йти на це свято. Єдине, що гріло душу – це Мар’янка. Вона завжди раділа тітоньці.
Запакувавши подарунок, Маша зателефонувала чоловікові:
– Любий, забереш мене після роботи з Набережної. – а коли той ствердно відповів, відчула себе вільною.
У неї ще було вдосталь часу, щоб прогулятися Соборною, подихати липнем та випити чаю в генделику біля фонтану на верхньому БАМі.
Платани майже зімкнули аркою крони над центральною вулицею міста, даруючи перехожим приємний затінок. Безжальне сонячне проміння плуталося в густому листі, не в змозі сягнути землі, а тому, знесилено розтягувалось на розлогому гіллі.
Жінка сповільнилася біля Каштанового скверу, як завжди роздивляючись галерею картин місцевих художників, що виставляли їх тут для продажу. Намилувавшись досхочу, вона проминула сувенірні лотки, квітковий ринок, звернула за ріг до головпоштамту, перетнула Соборну площу та опинилася там, де бажала: на Набережній.
Звідси відкривався неймовірний вид на Інгул: від величних споруд кораблебудівного заводу праворуч до, здавалося, зовсім невагомого моста через річку ліворуч, за яким мерехтіли, віддзеркалюючи сонячне світло, блакитні води Південного Бугу.
Маша влаштувалася за столиком навпроти фонтану з чашечкою чаю, мимоволі задивившись на гру сріблястих струменів, що разом з яскравими променями влаштували невгамовні веселкові танці. Вона всміхнулася сонячним зайчикам, що змусили її примружитися. А ті, полоскотавши їй вії, розбіглися навкруги, застрибали по дітлахам, що з вереском бігали біля фонтану, по їхнім матусям, що гомоніли недалечко.
Колись, на початку нульових, вони із Зойкою бігали сюди на перші побачення. З тих часів це місце майже не зазнало змін, а от їхні із сестрою життя докорінно змінилися.
****
Коли Зойці щойно виповнилося вісімнадцять, а шістнадцятирічна Маша переживала свою першу велику закоханість, сестри залишилися сиротами.
Батька вони майже не пам’ятали, той пішов з родини, коли доньки ще до школи не ходили, а за кілька років дізналися про його загибель: на п’яну голову вчадів у лазні. Зі смертю матері, яку за пару місяців здолала лейкемія, веселі дівчатка-щебетухи одразу подорослішали та посерйознішали.
Сестер Черненко, які з малих років були дружними, спільне горе поєднало ще міцніше. Зоя оформила опіку над сестрою. Сама ж без проблем вступила до вишу, вчитися на філолога: мрійниця і вигадниця вона хотіла в майбутньому стати письменницею. Молодша сестра навчалася більш завзято, тому і школу закінчила із золотою медаллю. А вищу освіту вирішила здобувати на тому ж факультеті, що й сестра, от тільки плани її були більш приземленими: її вабила наука і дослідницька робота.
Свій перший курс Маша присвятила навчанню: вона годинами сиділа у читалці, стала завсідницею міських бібліотек, ночі проводила за комп’ютером, готуючись до семінарів та друкуючи реферати.
Її сестра в цей час писала вірші, римуючи навчання з коханням. І кохання переважало. Воно засліплювало, сковувало, позбавляло думок, мови, волі. Що ж тут сказати: у свої двадцять Зоя щиро й сліпо закохалася. Її коханням і натхненням став Іван Москаль, красунчик з п’ятого курсу, який підробляв моделлю, знімаючись у рекламі. Дівчина без пам’яті запала на колючі тернові очі зарозумілого брюнета, на його білозубу посмішку, на довге, до мочок вух, недбало розсипане шовковисте волосся, на м’язисте тіло з виразними рельєфами.
Зойка довго не вірила своєму щастю: як Іван, увесь такий ідеальний, зміг закохатися у неї, нічим не примітну третьокурсницю? Так, вона була досить мила, навіть симпатична: в міру висока, довгонога, мала пишні груди й звабливі вигини тіла. А от обличчя, на її думку, навіть привабливим важко було назвати: вузенькі очі, кирпатий ніс, маленький, наче ляльковий, ротик, яскраве ластовиння на пухкеньких щоках і все це в обрамленні попелястих кучерів. Щоб виправити це непорозуміння долі, Зоя в повну силу використовувала косметичну міць: вимальовувала собі величезні очі та довжелезні вії, ластовиння зникало під шаром тоналки, рум’яна підкреслювали точені вилиці, а маленькі губи, завдяки помаді і блиску, набували об’єму.