Нічна вилазка

Пікап упевнено тримався на бездоріжжі в оточенні нічного лісу. Фари були вимкнені, але це не лякало, адже Ліза чудово бачила в темряві. Поки рептилія вела машину, Скрей поруч із нею вдивлявся в карту і давав вказівки. Андрій же потирав руку, на якій тепер красувався шрам від ліктя до зап'ястя. Конструкція, яка тепер заміняла вдівцеві одну з кісток, здавалася чужою і холодною, до того ж нила як після пострілу. Однак чоловік не зронив про це й слова. Треба значить треба.

– Далеко ще ваш вортекс? – Андрій порушив тишу, аби відволіктися від болю.

– Ще кілька хвилин і приїдемо. Розумію твоє здивування, але влаштуватися просто поруч із ним я не міг. Якби наші білі лицарі засікли діру в просторі під напівлегальною крамницею з автозапчастинами, у них одразу з'явилися б питання.

Вдівець кивнув і взявся за рюкзак. Хоч Скрей і зберігав свою жартівливість, але напруга зростала з кожною хвилиною.

– Не здивуюся, якби вони ще й заарештували всіх навколо нього. Теж мені, стражі світів, – ніяк не міг вгамуватися клієнт, – мультивсесвіт це частина життя. Хотіти туди потрапити це нормально, а вони залізну завісу влаштували. Не повністю, звісно... Якщо зв'язки є, то легко пропустять, але це ж не для простих смертних.

– Правду рубаєш, – відгукнувся Скрей, – я ось теж вважаю, що маячня це все. Кажуть же: нескінченність всесвітів, нескінченність можливостей. Але який із цього зиск, якщо вони всі будуть від тебе приховані? Тому й робимо це все, допомагаємо людям потроху. Ти молодець, що до сім'ї вирішив переїхати. Нехай і з іншого всесвіту, але ж ті самі люди. Я б теж до того себе з'їздив заради інтересу, але його якийсь іншосвітянин вальнув за борги. Уроки альтернативної історії!

Вдівець трохи посміхнувся, все ж цікаво Скрей розряджав обстановку. Сам же рудий трохи посміявся і відвів погляд, мабуть обмірковував наступну фразу.

– Тільки це, – нарешті почав він, – пам'ятай про нашу угоду. Твоя легенда про виживання після аварії не тільки для Стражів, а й для рідних теж. Інакше... Сарафанне радіо, сам розумієш.

Андрій кивнув, хоча в ньому ще клубочилися сумніви. З одного боку, починати нове життя з приховування правди чоловікові здавалося не найкращим рішенням. З іншого ж, побоювання Скрея були виправдані, а доля сама піднесла вдівцеві унікальний шанс, адже немає тіла – немає прямих доказів смерті. Думки перервав шиплячий голос Лізи.

– Приїхали, – сказала ящірка, коли автомобіль став серед дерев.

Скрей жестом вказав усім виходити і метнувся в бік найближчих пагорбів як бігун, Андрій ледь встиг схопити рюкзак. Невдовзі вони спустилися в якусь печеру, де клієнт з його високим зростом не раз ударився головою. В обличчя Андрію дув вітер, схоже це місце було величезним. Клієнт уже почав хвилюватися, що вони загубляться, проте Ліза без проблем провела їх крізь темряву. Рудий вказав у дальній кут печери, де в блакитному сяйві було ледь-ледь видно каміння.

– Он, місяць світить із того боку. Значить прийшли, – зрадів Скрей, – Лізо, допоможи-но.

З цими словами, хлопчина взявся за найближчий камінь і за допомогою рептилії зсунув його вбік. Потім він увімкнув ліхтарик і висвітлив те, що було всередині. Справжня схованка, в якій знайшов своє місце похмурий костюм, з вигляду схожий на трьохболтівку. Він був білим, проте фарба в багатьох місцях почала злазити, оголюючи іржавий метал. Скрей поспішив переконати клієнта, що річ цілком безпечна і взявся витягувати спорядження з ніші. Сам же Андрій припав поглядом до того самого вортексу – порталу в інший світ, який він уперше бачив на власні очі.

Важко сказати, чого він очікував. Можливо, якусь мініатюрну чорну діру або двері, за якими буде ідеально видно точку виходу. Медіа Терри-001 повнилася фантастичними творами, репортажами та іншою сумнівною інформацію про ці проходи, але в подробиці вдівець ніколи не вдавався. Насправді, як часто буває, вортекс виглядав досить скромно: ним виявився розлом усередині каменю, в якому навколишні об'єкти дивним чином заломлювалися і йшли вглиб простору, як на оптичних ілюзіях. Зсередини в печеру долітали промені світла, але були вони вигнутими і кривими, ніби хтось спробував зламати їх по дорозі. Андрій захопився краєвидом і трохи витягнув руку вперед, але швидко відсмикнув її, коли та почала буквально зникати за каменем.

– Обережніше, без стабілізації в тесмосі ніяк, – відреагував Скрей, який уже витягнув костюм, – якщо так не терпиться, то давай проведемо останній інструктаж і візьмемося за справу.

Андрій кивнув і поринув у слухання. Ліза пояснила, що, зайшовши у вортекс, чоловік потрапить у Терру-009 не відразу. Спочатку доведеться перетнути тесмос – чотиривимірний простір за межею звичної для людей реальності, який з'єднує окремі всесвіти один з одним. Тесмос був вкрай небезпечний для тривимірних істот, адже там матерія та енергія зазнавали хаотичних змін, які важко було прорахувати. Хоча деякі види адаптувалися і навіть могли отримати з тесмосу вигоду, люди, на жаль, не входили до їх числа. Тому їм потрібні були костюми і техніка зі стабілізаторами, які зводили негативний ефект нанівець.

– Тож правило не висовувати руки й ноги тут важливе, як ніколи, – додав Скрей, поки Андрій натягав спорядження, – чітко йди шляхом, який побачиш. Твоя зупинка буде найближчою, тому буде нескладно. До того ж, допоможе місячне світло. По-моєму, це все... А ні, секунду, ще одне.

Тут вдівець помітив, що на плечах Скрея теж був рюкзак. Невеликий, але важкуватий, до того ж через один-єдиний предмет – ту саму чорну кулю, яка ще в бункері викликала в Андрія асоціації з перлами. На подив вдівця, контрабандист витягнув предмет і вказав на його рюкзак, вказуючи взяти цю моторошну річ із собою.

– Це органічний корал з одного з прикордонних світів нашого кластера. Вони ростуть поруч із вортексами, тому адаптуються до хаотичного впливу тесмосу. Якщо трапиться так, що якихось випромінювань або викривлень буде забагато, ця штучка візьме на себе зайве, а твій костюм не постраждає. Візьмеш її з собою, потім знайдеш якусь водойму і викинеш з кінцями. Від контакту з водою ця хрінь розчиняється. Смішно, але адаптуватися до рідини вони так і не навчилися, хоч і корали.