Частина 13

- Було дуже круто, але він зовсім не вживає спиртного. Уявляєш? - Ліза пожертвувала своїм сном заради того, щоб таки розповісти мені про своє побачення з Алексом. Тому, як тільки отримала повідомлення про те, що я з’явилася у мережі - відразу зателефонувала. Я намагаюся не слухати її, щоб не псувати свій настрій з самого ранку. - А потім він погодився покатати мене на мотоциклі. Не відразу, звичайно, але ти ж мене знаєш...

Я кладу мобільний на поличку у ванній та починаю чистити зуби. Потім вмиваюся, розчісуюся, фарбую вії. У весь цей час Ліза розпинається про те, як весело їм було разом, а може і про щось інше. Бо її голос доноситься до мене, мов дзижчання мухи. Нарешті, відчувши докори сумління, я повертаюся до розмови.

- Ясно. - відповідаю я.

- Що тобі ясно? Я питаю чи ти підеш з нам на пляж?

- А... ні, не можу. Я ж працюю.

- Постійно забуваю про твою практику. Ну тоді побачимося пізніше.

- Добре, бувай.

Ну чудово! Тепер вони разом йдуть на море. Сто відсотків, то була ідея Лізи аби посвітити цицьками перед Алексом. А взагалі, це мене не обходить, нехай роблять, що хочуть.

Я спускаюся на кухню, де вже снідає моя родина. Перехоплюю кількома шматочками печива та запиваю їх холодним чаєм, за що Олена нагороджує мене осудливим поглядом. 

- Вже не встигаю поїсти вівсянку. - виправдовуюся. 

- Бо замість того, щоб поснідати вона теревенила з подругою. - додає Алекс, намазуючи масло на грінку. 

- А що мені робити, якщо її розпирає від бажання розповісти про ваше побачення?

В Олени ледь помітно округлюються очі від цікавості.

- У тебе з’явилася нова дівчина? - наче між ділом питає вона. 

- Та то… просто… - почитає Алекс та стріляє у мене ненависним поглядом.

Перший почав, тримай здачі. 

- Як її звати? Вона місцева? - все, Олену не зупинити. - Може запросимо її на вечерю?

- Ну, ви поки попліткуйте, а я побігла.

- Можу підвезти тебе до Перлини. - пропонує тато, який ледь стримує сміх, спостерігаючи за своєю дружиною. - Мені все одно у ту сторону їхати.

- На поліцейському Приусі? Ні, дякую. Не хочу привертати до себе зайву увагу.

- Ну як хочеш… - трохи ображеним тоном відповідає він. 

Я обіймаю батька на прощання та йду з кімнати, фізично відчуваючи, що у цей момент поруч з ним Алекс бореться з бажанням кинути у мене чашкою.   

Вже на підході до готелю я чую дзвінок від Алекса.

- Це було підло з твого боку! - випалює він, як тільки-но я беру слухавку.

- Вмієш дівчат на своєму мотоциклі катати, вмій і з мамою знайомити. 

- Звучить якось вульгарно…

- Кожен мислить у міру своєї фантазії.

- Ой, у мене чудова фантазія.

Я помічаю Тимура у дверях при вході до головного приміщення. 

- Привіт! Я якраз чекаю на тебе. - вигукує він. 

Машу йому рукою та прискорюю крок. 

- Це що, там Артур? - підозріло питає Алекс. - Ти ж казала, що на роботу запізнюєшся. 

- Я працюю у його готелі. І його звати Тимур. 

- Ну класс.

- Що? 

- Нічого. Побачимося вдома, Зірко.

Він вимикає зв’язок до того, як я встигаю щось відповісти. У цей момент до мене наближається Тимур і легко цілує у щоку, але трохи не так, як це зазвичай роблять у знак привітання. Більш ніжно, чи що… Як би там не було, я не завмираю, не заливаюся фарбою і не туплю, коли його вуста торкаються мене. Неймовірне полегшення!

- Забудь про прибирання. З сьогоднішнього дня у тебе починається справжня практика. - каже хлопець, посміхаючись. - Почнемо з роботи адміністратора. 

- Що? - коли він казав про сюрприз, то я уявляла квіти чи морозиво, а не практику, про яку я мріяла. - Ти не шуткуєш?

- Ні, сьогодні ти будеш займатися реєстрацією гостей, а я тобі допоможу. 

- Але… Постривай, а де та дівчина, яка тут зазвичай працює? - У мене закрадається страх, що її спеціально звільнили. 

- У ней позаплановий вихідний. - він підморгнув мені. 

- Ну добре… - я просто не вірю своєму щастю. 

Тимур провів мене за ресепшн та узявся пояснювати обов’язки адміністратора. Він робив це з такою легкістю, наче усе своє життя проводив у готелі, при цьому не виглядав зарозумілим чи зверхнім. Він багато жартував, підтримував мене, коли я тремтячими руками заповнювала документи при заселенні нових відпочиваючих та аплодував, коли я нарешті змогла нормально відповісти на дзвінок. 

- Ти робиш успіхи, тепер хоча б твій голос не нагадує жертву насилля. 

- Невже я така безнадійна?

- Ти молодець, Поліно. Я піду візьму нам Коли, а ти спробуй не втратити свідомість, якщо прийдуть нові гості. 

- Я буду старатися!

У мене від сміху почали боліти вилиці, але вуста все одно розповзаються у посмішці. 

- Бачу, ти пішла найкоротшим шляхом, дівчино. - з докором пробубоніла Петрівна, яка проходила повз. 

- Про що ви? - перепитую я?

- Та то я так, не звертай уваги… - і вона вмить зникла за коридором. 

Вона сердиться, що я не мию номери? Чи вважає, що я спеціально зближаюся з Тимуром, бо у нього є тут влада? Це, звичайно, не приємно, але моя совість чиста. Треба буде відповісти нормально, якщо ще раз вирішить виказувати свою думку щодо мене.

Робочий час пролетів непомітно, але за один день я дізналася більше ніж за два роки навчання в університеті. Коли на зміну прибув інший адміністратор, Тимур вмовив мене пообідати у найближчому кафе та настояв на тому, щоб потім підвезти додому. Вже по дорозі до мого будинку, я спіймала себе на думці, що з легкістю могла б у нього закохатися, якби між нами не стояв Алекс. Сподіваюся, дуже скоро я все ж таки зможу викинути його з голови. 

Тимур вийшов з машини разом зі мною. Ось і настав час ніяковіти. 

- Це був неймовірний день. - зізнаюся я, коли він підходить ближче та бере мене за руку. - Дякую тобі. 

- Ти дякуєш мені за те, що працювала?