Ріміні
Кієза ді Сан Фортунато
Сім ночей мандрує березоль
Від хмільних «п’яццо»
До стоїчних «страда» та «віа»,
Від незачинених брам до темпіо.
Пізніше від зеленкавих хвиль
Моря невгамовного серця:
Я знав це віддавна, але довідався
Під стінами Сан Фортунато –
Березоль невгамовний монах.
Я пив перестигле вино мовчання,
Мій погляд блукав – щоб дізнатись –
Тут, під мурами, які чомусь збудував Карло:
Кожен келих Неба порожній,
Кожна ніч починається зранку:
Передчуттям тьми.
У сваволі моєї єретичної віри,
У гонорі весни весталки Етрурії
Мислю про космічне квітуче дерево
(Трохи вишневе)
І поклоніння волхвів-зорезнавців.
Споглядаю кам’яну квітку-місто:
Не вірю, що мене тут не було
Коли чернець-августинець Пронті
Бавився на мурах яскравими фарбами:
Немов я не тут, не зараз, не близько.
Місто – це скалки античного глечика,
Які викинули на берег хвилі Таласси –
Холодного моря минулого
(Нехай).
Додайте до вина води – необачно.
Відредаговано: 03.07.2024
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
