Розділ 12 Конопляна спокуса

Растамани так і сиділи собі довкола багаття. Їхні очі раз по раз зблискували, а дурманний сірий димок плив над головами, переплітаючись із чорними димними язичками багаття.

Звідкись із тіні, ще густішої на кордоні світла, долинав переконливий оксамитовий голос Пилипа з конопель:

— Справжній чоловік має спробувати все! Саме цим він і відрізняється від хлопчака!

Пилип простяг Богданові відкритий золотий портсигар.

Хлопчак, здавалося б, і відсунувся вбік, скинувши руку в заперечному жесті, але в його рухах було помітне якесь вагання. Це побачила навіть Ірка, ну а досвідчений володар конопель, той узагалі все миттєво збагнув!

— Адже це нерозумно й навіть несправедливо! — натиск посилився, голос Пилипа линув, наче ріка, ваблячи за собою. — Усі кажуть — гидота, і ви, як маленький, повторюєте за ними! А де ж самостійність суджень? Де право на власну думку? Доросла, досвідчена людина ніколи не робить висновків, спираючись на чужі слова, вона спершу сама розбереться, а вже потім вирішить. Без підказок!

Рука Богдана здригнулася і, хоча й нерішуче, але все-таки потягнулась до портсигара.

— Ви мені по-справжньому подобаєтесь, парубче! — у захваті сказав Пилип. — Відразу видно незалежну людину!

За ним виросла темна тінь. Широко розмахнувшись, Тетянка врізала ногою прямо по золотому портсигарові. Яскраво зблиснувши у світлі багаття, він злетів у повітря, і самокрутки весело посипалися вниз, обдаючи всіх присутніх трав’яними крихтами.

— Косяк пролетів, — замислено поглядаючи на цигарку, що впала до його ніг, мовив сивий чолов’яга біля багаття й повільно затягся своєю самокруткою.

Вибитий Тетянкою портсигар кілька разів перекинувся в повітрі й повернувся прямо в долоню Пилипа з конопель.

— Що це за хуліганські витівки, люба Тетяно! — похитав головою Пилип. — Розумію: міське життя, перевтома, стреси! Чи не хочете заспокоїтись, відновити душевну рівновагу? — І він тицьнув відкритий портсигар Тетянці під носа.

Портсигар, як і раніше, був повний, цигарки так і лежали в ньому акуратними рядами.

Не звертаючи уваги на володаря конопель, Тетянка взяла руки в боки й гнівно нависла над Богданом, котрий сидів на землі.

— Як це розуміти? Від білявок фігієш, а тепер от вирішив узагалі із останніми мізками попрощатися?

— А чого ти мною увесь час командуєш? — підхопився на ноги Богдан. — Хто ти взагалі така, щоб мені наказувати?

— Правильно, хлопче, покажи їй! — негайно втрутився Пилип. — Справжній чоловік не має дозволяти…

Тетянка повільно озирнулась до нього. На її крейдяному обличчі криваво червонів рот і лиховісними болотяними вогнями палали очі. Тетянчине волосся утворило світлий ореол, на ньому затанцювали зелені іскорки. Раптовий подув лютого крижаного вітру вдарив володаря конопель по обличчю, а стебла конопель пригнулися до землі.

Пилип заспокійливо звів долоні:

— Усе, усе! Зрозумів — у вас суто приватна розмова! Зникаю, залишаю вас на самоті, приємної ночі, почувайте себе як удома… — він обережно позадкував, аж доки не вперся спиною в рідні коноплі.

Стебла розсунулись, пропускаючи хазяїна, і Пилип із конопель розчинився в нетрях конопляного гаю.

Вітер ущух, волосся впало Тетянці на плечі, і лише вогонь в очах не згасав. Вона розлючено витріщилася на Богдана:

— І він іще питає, чого я командую! Бо сам ти ніякий! Тобою якщо не командувати — то ти вуха порозвішуєш і за кожною сволотою з конопель потягнешся!

Хлопчак відповів їй таким самим розлюченим поглядом:

— Зате ти в нас найрозумніша, найголовніша! Усе ти знаєш: і як Ірці перевертнем стати, і як із бізнесменів більший гонорар збити. Така вже крута! А я, виходить, повний ідіот? І Ірку в цьому переконала! А коли вам здухач потрібен, то відразу: «Богдане, допоможи!». А як не потрібен — усе: «Богдане, ти ніякий, простий, звичайний!». Ви ж із Іркою мене взагалі за ідіота маєте! Ти гидоту всіляку говориш, а Ірка мені повсякчас очі відводить!

— А я тут до чого? — пробелькотіла Ірка.

Але Богдан її не чув, він дивився тільки на Тетянку й репетував:

— Навіть гроші, які на моєму власному рахунку лежать, я без твого дозволу взяти не можу! Я батькові машину хотів купити, щоб він по дві години на роботу не добирався! Так ні, не можна, велика бізнес-відьма Тетянка не дозволяє! Відсотки, бачте! А я батька поберегти хочу! Він же тепер зі мною не розмовляє!

— Через те, що ти йому машину не купив? — ошелешена Богдановим натиском й останньою заявою, зойкнула Тетянка.

— Дурепа! Через пиво! Почув, що від мене пивом тягне!

— Що? — завелась Тетянка. — Спочатку пиво, тепер наркота, ти що, зовсім недо…

— Так, я недоумок! — загорлав у відповідь Богдан. — Повний кретин! Бо про вас думаю! Коли ви мене в майоровій квартирі кинули, а самі вовкулак рятувати полетіли, я з холодильника весь запас цієї гидоти видудлив! Мерзенної, гіркої, бридкої! Пив! Просто щоб заснути! Щоб здухачем стати й вас урятувати!! Примчав, козел! А ти мені? — Він манірно склав губи в трубочку й, передражнюючи Тетянку, мовив: — Чого приперся?.. Без тебе впораємось… Вали звідси… От я й звалив! А потім ледь не здох! Майор, коли до себе повернувся, годину мені шлунок промивав! Мене три дні хитало! А ви… — Безнадійно махнувши рукою, хлопчак круто розвернувся й побіг геть від багаття, у морок.

— Богдане! — крикнула Ірка, кидаючись за ним. — Куди ти? Стій! Ну що за дурниці?!

Попереду мигтіла темна тінь і гупали черевики. Ірка спробувала бігти швидше, але перечепилася об якесь корінняччя й упала.

— Богдане, повернися! — крикнула вона в темряву.

Відповіді не було. Гупання черевиків стихло десь удалині.

Дівча повернулося до багаття.

— Я ж кажу — недоумок, — з нервовим смішком мовила Тетянка й опустила очі.— Чого це він раптом? Усе начебто нормально було…

— Нормально? І це ти називаєш нормально? — розлючено загарчала Ірка. — Ти постійно до нього прискіпуєшся! Я тобі сто разів казала: припини, а ти все прискіпуєшся й прискіпуєшся! То Богдан тобі тупий, то…