32. Ян. Усе не так...

— Обожнюю тебе, — я почав цілувати її ще в машині. Ми тільки-тільки приїхали з побачення в кінотеатрі, прямо як якась молода парочка. 

— І я тебе, — Злата широко усміхнулась. — Зараз думаю, чому ми в молодості були такі дурні, втратили стільки часу…

— Головне, що ми виправили свої помилки, — я все ж відірвався від її губ і зазирнув їй в очі. — Ти найкраща… Хочу додому, ходімо? Тепер це наш спільний дім. 

 — Ходімо, — кивнула вона. — Мені подобається в тебе, тільки може, ліжко купимо інше? В цьому якось трохи повилазили пружини. 

— Добре, все зробимо, — кивнув я. — Ходімо…

Ми, як школярі, обіймалися в кожному кутку… По дорозі до підʼїзду, в підʼїзді, в ліфті. Серце билось часто-часто, з Вікою я такого, здається, ніколи не відчував.

Коли підійшли до квартири, я вставив ключа разу з третього, бо весь час відволікався на її соковиті губи. Цілувати її тепер вже не ховаючись, знаючи, що вона тільки моя, було дуже хвилююче…

Передпокій і вітальню ми пройшли доволі швидко, а потім я вклав її на ліжко. Цілував шию і губи, прикусував вушко, а Злата шумно видихала повітря, притягуючи мене до себе ще ближче.

 — Мені здається, ми з тобою створені одне для одного, — простогнала вона.

— Так, так і є, ми створені одне для одного, —  прошепотів я, стягуючи з неї кофтинку…

***

Кожен ранок починався, як свято, Злата була така розкута і знала, що мені подобається, як зробити так, щоб весь день я ходив задоволений… Правда, через ці наші ранкові пригоди я часто не встигав поснідати, але хіба це так важливо? Каву можна випити і на роботі…

Злата взагалі була творчою особистістю, я це знав і поважав, намагався не влазити в її особистий простір… 

Але сьогодні, коли я прийшов додому і побачив, що вона так і не заклала пралку, я трохи засмутився. З Вікою такого ніколи не траплялось… Всі мої речі завжди були ідеально випрані та випрасувані…

Я зітхнув і пройшов до  кімнати, з якої ми зробили їй імровізований кабінет. Злата сиділа за якимось черговим малюнком, хоча ми з нею домовлялись, що вона буде працювати до сьомої, а далі буде наш час…

Я підійшов ближче і чмокнув її в щоку:

— Привіт, знову працюєш ввечері? — запитав я дещо засмучено.

— Ой, вибач, я так захопилася, що не помітила, котра година, — вона винувато усміхнулася. — Дуже цікаве замовлення, ілюструю книгу казок для дітей. А що в тебе на роботі? Втомився?  

— Є трохи… У мене завтра конференція, я думав, ти зробиш одяг, — я зітхнув. 

— А він хіба брудний, я ж недавно прала? — здивовано запитала вона. 

— Десь тиждень тому, — відповів я. — Треба ще, щоб висох і щоб ти попрасувала… Мені ще готувати слайди на конференцію. З цими клієнтами в офісі так нічого і не встиг зробити.

— Зараз я все виперу і попрасую, — зітхнула Злата. — Вибач, що я така неуважна…

— Нічого, — я чмокнув її в щоку. — Я кохаю тебе, Злато…

— Я теж тебе дуже кохаю, — відповіла вона, швидко відклала свою роботу і пішла до ванної. Коли запустила пралку, то повернулася в кабінет і запитала: 

— Що ти хочеш на вечерю? Можу зварити спагетті або посмажити яєшню. 

— А мʼясо? Ми щодня їмо ті спагетті, — я зітхнув.

— Здається, в холодильнику є заморожені котлети, — не дуже впевнено промовила Злата. — Зараз я пошукаю… А завтра сходжу в супермаркет і куплю ще якихось напівфабрикатів. 

— А може купиш нормального мʼяса? Я навіть сам вмію його смажити, — сказав дещо роздратовано. — Арса ти теж не годувала, чи це тільки мене? 

— Він сам любив готувати, — Злата насупилась. — І так само працював, як ти, але ще й допомагав мені по господарству. Міг попрати свої речі без проблем..

— Тюхтій і в Африці тюхтій, — я знизав плечима. — А от Віка все робила ідеально. І працювати теж встигала.

— Я завтра куплю тобі м’яса, — сказала вона холодним тоном. — Але приготуєш сам, я й так прибираю, перу, я не наймичка якась… В мене терміновий проект…

— Де ти переш? — я починав злитись. — Ти бачила ті гори одягу? 

— Он машина гуде, ти що не чуєш? — запитала вона теж на підвищених тонах. 

— У мене просто нема слів, — врешті-решт сказав я, розвернувся і вийшов з її кабінету. 

Пішов на кухню, зробив собі каву… Чомусь усе було не так, як я собі уявляв, і це мені не подобалось…