1

Рухи Кроулі - різкі, уривчасті, звичні для невгамовної демонічної натури. Тонкий олівець у його пальцях нервово смикається туди-сюди, вгору-вниз, і Азірафель, який спостерігає за цим видовищем з іншого боку мольберта, задумливо чухає підборіддя. На обличчі його - здивування, змішане з легкою втомою.

Якщо вам здається, що позувати - це легко, то ви ніколи не позували демону, в якому раптово прокинувся перфекціонізм. Навіть звичайне сидіння на дивані стає нестерпним, якщо робити це десять годин поспіль. А Кроулі, лиходій такий, навіть книжку не дозволив узяти, хоча вона, на думку янгола, чудово доповнила б образ. Та й нудьгу розвіяла...

- Не рухайссся.

Шипіння Кроулі напрочуд м'яке, але Азірафель одразу ж повертає руку в початкове положення. Гратися з вогнем, не змінюючи обличчя, він не має наміру. Тільки не зараз, коли буря нарешті вщухла.

- Сподіваюся, хоч розфарбувати без мене зможеш?

Перспектива провести ще добу нерухомо, з піднятою рукою і грізним виразом обличчя, зовсім не тішить. Хочеться приготувати чаю або какао, загорнутися в плед і милуватися тим, як під умілими пальцями Кроулі народжується біблійна картина. Як він легко змішує білу і чорну фарби - але те, що виходить у підсумку, язик не повертається назвати сірістю. Гра відтінків, м'які переходи зі світла в тінь... Занадто м'які для цього єхидного демона.

- Не можу. Мені подобається тебе гіпнотизувати, - пустотливо щириться Кроулі. - І я ще не закінчив.

- Дозволиш мені хоча б випити води? - обережно запитує Азірафель, майже впевнений, що нарветься на відмову.

- Гаразд, біжи. І мені принеси склянку. Скоро займусь фарбами.

Проходячи повз, Азірафель намагається зазирнути за його плече, щоб помилуватися результатом такої наполегливої роботи, але Кроулі миттєво затуляє собою мольберт.

- Тобі не можна дивитиссся. Інакше не домалюю.

Азірафель тільки скептично усміхається у відповідь. Цілком незрозуміло, чому Кроулі так нервує: стіни магазину обвішані його чудовими картинами, і майстерність художника з пекла не викликає жодних сумнівів. Невже соромиться? Про це навіть думати смішно.

Він розливає свіжий чай у дві чашки: у свою кидає три кубики цукру, у другу додає трохи коньяку. На його погляд, поєднання вкрай... незвичне, але Кроулі чомусь подобається. Демон завжди любив дивні речі, а до створення багатьох із них навіть доклав руку, і в цьому Азірафель не збирається йому перешкоджати.

Якщо чесно, взагалі ні в чому не збирається. Простіше компенсувати чергове лиходійство кількома благословеннями, ніж сперечатися до хрипоти про незбагненність добра і зла...

Кроулі, який все ще наполегливо стоїть на сторожі картини (тільки полум'яного меча в руці бракує), бере чашку і склянку з чистою водою, звично жартує - чи не свята? Пильно стежить за тим, як Азірафель вмощується на диван, і тільки потім відходить від мольберта, переводячи уважний погляд з нього на янгола і назад.

Ніби оцінює рівень божественності.

- Візьми чашку в іншу руку і не ворушись, - нарешті командує Кроулі з виглядом осяяного раптовою ідеєю Архімеда, і Азірафель кориться. Крадькома робить ще один, останній, ковток і вже відчуває, що залишки чаю доведеться виливати. Але заради натхненної посмішки на обличчі друга він готовий піти і не на такі жертви.

      
Азірафель давно звик до запаху свіжої друкарської фарби і навіть встиг його полюбити. Крамничка просякнута ним наскрізь - коли прагнеш зберігати книжки в первозданному вигляді якомога довше, побічних ефектів не уникнути. Але зараз до нього додається ледь відчутний аромат гарної акварелі, і йому здається, що це найкраще поєднання з усіх можливих.

Кроулі робить мазки м'яко, обережно. Довго роздумує над кольорами і пропорціями, мішаючи фарби. Першим закінчується синій колір, слідом за ним - білий і червоний, але нетерпляче клацання пальців знову наповнює флакончики. Азірафель милується розводами небесного кольору на палітрі й тепло посміхається, коли рука Кроулі починає рухатися так характерно, що важко не зрозуміти: він розмальовує щось картате.

Дуже хочеться наплювати на заборону і підглянути, але з Кроулі станеться зіпсувати картину або кинути її у вогонь винятково завдяки демонічній вередливості. І тому Азірафель закликає на допомогу все своє янгольське терпіння і чекає.

Робота закінчується далеко за північ. Кроулі солодко потягується: йому хочеться розім'яти м'язи не менше, ніж янголу-натурщику, а ще краще - перетворитися на змію, згорнутися кільцями, наплювавши на незадоволене бурчання Азірафеля, але спершу потрібно похвалитися своєю роботою. Помилуватися цим по-дитячому захопленим поглядом, послухати переконання в тому, що їм треба відкрити ще й картинну галерею, беззлобно і злегка зніяковіло пробурмотіти у відповідь, що всі ці витвору - тільки для двох окультно-ефірних істот, і навіть швидкоплинний погляд звичайної людини може зруйнувати всю магію... А потім, звісно, прикрасити своїм новим творінням найвидніше місце в крамниці. Бо який із нього демон без крапельки гордині?

"Хороший демон!"

Голос Азірафеля лунає в голові так виразно... Але янгол, вкрай втомлений від позування, мирно дрімає, і, поборовшись із бажанням його розбудити, Кроулі акуратно вішає картину на стіну просто перед диваном і влаштовується поряд, щоб одразу ж опинитися в міцних обіймах.

З хватки янгола так просто не вирватися: можна тільки вислизнути змією, неодмінно його розбудивши, а потім вислухати сотню невдоволених пирхань замість подяки і захоплення. І тому Кроулі завмирає і намагається не ворушитися зайвий раз - точнісінько як господар, на колінах якого задрімало кошеня.

Він не спить до ранку. Милується картиною, на якій ангел окреслений грубими, різкими олівцевими штрихами. Виправка, гідна найкращих бійців небесного воїнства, суворо зведені брови, нервово підібгані губи, палаючий меч у правій руці, готовий вражати насмерть... А в лівій - земна куля, і цей відважний вартовий, який вочевидь побачив не одну жорстоку битву, тримає її так само обережно, як Азірафель - тендітну чашку з чаєм.