Розділ 26.

В залу, де моєї появи чекало близько сотні гостей, я увійшла з гордою осанкою та спокійним виразом обличчя, мертвою хваткою вхопившись в лікоть Ласа. Так, саме він склав мені компанію цього вечора. Хлопець бачив, як сильно я нервую, але не став акцентувати на цьому увагу, за що я була лише вдячна. Так з’являвся шанс відволіктися та забути про власний страх. Проте, щойно я замислилася, чого так боюся – зрозуміла, що за страхом ховалася порожнеча. Він безпідставний, навіть якщо брати до уваги ситуацію з богинею Аттен. Хто насмілиться атакувати мене при купі свідків та ще й в домі шанованої герцогині?

Підбадьоривши себе таким чином, я вже сміливіше глянула вперед, ловлячи на собі купу зацікавлених поглядів з усіх сторін. Вони вивчали мене, оцінюючи, на що здатна нова представниця старого роду, не забуваючи усміхатися, щойно мій погляд затримувався на будь-якому з облич трохи довше. Шкода, що Селен не міг піти разом зі мною – все ж, крім мене ніхто не знав про його існування, а, тим паче, присутність тут. Але зараз, опинившись в незнайомій раніше, та, що вже там, ворожій обстановці, я сумувала за духом води. З ним я була спокійна та відчувала себе захищеною, що було доволі дивно – я не знала, навіщо він залишається поряд та які в нього причини чи обставини робити те, що він робить по відношенню до мене. Я просто довірилася і все. Таким був мій вибір.

– Не вір жодному з них, Лесто, – мовив Лас, вириваючи мене з власних думок. – Вважай, що кожен з присутніх – це хижак з індивідуальним стилем полювання. Довіру необхідно заслужити, кожен з них про це знає. Просто май на увазі, що за щирою, з вигляду, усмішкою, ховаються чималі клики.

Мимоволі насупилася, помітивши, як перекликаються слова кузена з моїми попередніми думками, але у відповідь лише кивнула. Що ж, не знаю, наскільки дієвими будуть слова Ласа, але мені справді треба бути трохи уважнішою. Або навіть не трохи.

– Я не знала, що в нашій країні стільки аристократів, – чесно зізналася, помітивши, що представників вищого світу, на перший погляд, більше сотні. – І це лише ті, кому вік дозволяє бути присутнім на цьому сумнівному святі.

– Повір, їх набагато більше, – тепло усміхнувся парубок, підбадьорливо накривши мої пальці, що досі стискали його лікоть, іншою рукою. – Просто не з усіма ми в гарних стосунках. Тут присутні лише ті, чий статус та репутація, в очах герцогині, це дозволяють.

– Який жах, – не стрималася я.

Кузен лише розсміявся у відповідь, та підхопив зі столу келих чогось алкогольного. Мені ж простягнув стакан з соком, хоча мою увагу привернула саме таця з невеликими, м’ясними рулетами.

– Потім поїси, зараз з тобою бажають познайомитися та налагодити хороші стосунки для гарного майбутнього, – Лас все ж помітив, що саме привернуло мою увагу. – Не хвилюйся, це займе не більше тридцяти хвилин – потім будуть танці. Звісно, ситуація зміниться не кардинально, але краще так, ніж постійна компанія лордів та леді. До речі, перший танець мій, гаразд?

– Згодна віддати тобі їх всі, – впевнено промовила, зробивши ковток соку. Боковим зором помітила, що в нашу сторону з трьох сторін вже прямують дві леді та якийсь чоловік і, мимоволі, здійняла очі догори. Чесно, не знаю, які боги є в цьому світі та за що вони відповідають, але я дуже сподіваюся, що все завершиться швидко. Бал тільки розпочався, а я вже втомилася. Нерви.

– Я б з радістю, але по відношенню до гостей це буде дурним тоном, – ніби шкодуючи, розвів руками парубок, та я бачила, які зацікавлені погляди він кидав у зграйку молодих дівчат. Звісно, вони відповідали йому тим же, тож сподіватися на постійну підтримку та допомогу цього хлопця немає сенсу.

– По відношенню до гостей в розкішних сукнях? – не втрималась я, насмішкувато усміхнувшись. – Гаразд, зраднику, і без тебе не пропаду. Сподіваюся…

– Не нервуй так, вони такі ж люди, як і ти, – трохи винувато усміхнувся молодий чоловік, не заперечуючи мої слова. – Просто уяви, що всі навколо не в своїх кращих сукнях та костюмах, а в одному лише спідньому.

Почувши останню пораду кузена, я ледь не вдавилася соком, мимоволі уявивши леді, що з гордовитою посмішкою йшла в мій бік, в нижній білизні. В такому вигляді її посмішка викликала лише сміх, який я старалася стримати.

– Маркізе Рей, чи не познайомите мене з вашою чарівною супутницею? – прозвучав голос невідомої, що хижим поглядом розглядала мою скромну особу. На вигляд їй було не більше двадцяти п’яти, дівчина була яскравою брюнеткою в червоній сукні та того ж відтінку помаді. Здавалося, весь її вигляд кидав виклик цьому світові та його заборонам, які створили самі ж люди. Ні, друзями ми з нею навряд чи будемо, але її сміливість мені подобалася.

– Баронесо Еліот, – кивнув Лас, чия усмішка миттю зникла. І зараз я розуміла, що саме таким він є – відстороненим, з холодним поглядом зелених очей. Тепла усмішка цього хлопця була рідким видовищем і лише для близьких людей. – Що ж, Лесто, дозволь тобі представити леді Айю Тене Еліот. Баронесо, як ви вже здогадалися, моя супутниця – графиня Леста Санта Рей.

– Приємно познайомитися, леді Рей, – натягнуто усміхнулася дівчина, простягнувши мені долоню. Судячи зі здивованого погляду Ласа – цей жест був не тим, що могла собі дозволити леді. Помітивши його погляд, Айю ледь помітно здригнулася, схоже, тільки тепер зрозумівши, що зробила, але я не дозволила їй відняти долоню, впевнено стиснувши руку баронеси власною.

– Навзаєм, леді, – я кивнула, відпускаючи чужу долоню, та вже збиралася повернутися до столу з напоями та закусками – так, я хотіла їсти. Салату та тістечок, які приніс Селен, вистачило лише на перший час, тепер же я знову була голодною. Але, мені знову не дали цього зробити.

– Леді Рей, ви виглядаєте просто чарівно, – голос молодого чоловіка, що щойно приєднався до нашого тріо, викликав роздратування, яке помітив тільки кузен. Лас чудово розумів, що я хотіла зробити та куди направлена моя увага, але рятувати не поспішав – здавалося, його веселила ситуація.