Розділ 24.

Замислившись над побаченим – не одразу помітила, що чорний дим припинив розповідати історію минувших літ, показуючи в тінях те, чого не розповідав ніхто. Не впевнена, хто саме переслідував моїх батьків та від кого з родичів тато намагався мене сховати. Дим зміг показати лише силуети зрадників, які пішли проти рідної крові – темна магія бачила їх саме такими. Цю історію розповіли не духи древніх, а саме та сила, яка була частиною дзеркала та Задзеркалля. Їй я могла вірити.

– Тобі варто повернутися, поки вони тебе не загубили, – порушив тишу Совдей, зі співчуттям поглянувши мені в очі своїми чорними вирами. – Зараз ти здатна відстояти своє право на існування, тож не відступай і не ховайся, як це зробив твій батько два десятиріччя тому.

– Ви не можете засуджувати мого тата за його вчинок, – промовила, коли заціпеніння спало. – Не завжди тільки дії говорять про те, яка людина – варто зважати на його наміри та обставини. Та й ніхто не зобов’язаний вчиняти саме так, як зручно іншим. Дякую, що показали все. Я піду.

– Твоя кров скоро прокинеться, – промовив інший дух, ставши помітно серйознішим. – Довіряй собі та стихії, тоді ти впораєшся. Будь певна.

Кивнувши, я покинула дивне підземелля, щойно дим з духами зникли в моторошному дзеркалі. Що ж, на сьогодні мені пригод вже достатньо. Потрібно осмислити все те, що довелося побачити й почути, а далі готуватися до майбутньої події. Герцогиня вирішила влаштувати бал на честь мого повернення, а в списку запрошених – який я випадково побачила, коли бабуся його затверджувала, – гостей було чимало.

Зараз я не розуміла, чим обернеться це свято на мою честь. Як на мене реагуватимуть гості? Так само, як представники сім’ї Рей, чи ставлення буде більш лояльним? Цього я не знала і поки що про це думати не хотілося. Сьогоднішній день виснажив мене, тож краще відпочити, а потім вирішувати.

Занурившись у власні думки, я навіть не помітила, як повернулася в свої покої. На щастя, дорогою не зустріла ні родичів, ні слуг, тож зачинила за собою двері і зітхнула з полегшенням. Наскільки пам’ятаю – бал завтра ввечері, а до того моменту потрібно чимало зробити. Сподіваюся, Селен мені допоможе. До речі, де його носить?

Ноель Ладо Стожар

Здається, я вже втретє перечитував  запрошення на бал від герцогині Рей, де було вказане моє повне ім’я. Мене, як і сестру, будуть раді бачити в сімейному маєтку герцогів, з приводу повернення молодої леді Рей.

Повернення звідки? Невже мова йде про Скарлет? Але ж ні, Артур згадував про її рішення повернути тіло душі, яку замкнули в Задзеркаллі. Другу повідомив про це вже Чарлі, а в того немає причин приховувати правду. Невже в них вийшло повернути дух, вдруге провівши ритуал переродження?

Навіть якщо так, чому герцогиня так поспішає представити вищому світу свого нащадка? Вона не залишила їй часу на адаптацію, та й увійти в повну силу дівчина не встигне. Що задумав цей рід? Невже сподіваються на древню кров? Чи це спроба захистити онуку, чиє існування ставить під загрозу ледь не весь світ?

Як на мене, надто нерозумне рішення. Молода леді не увійде в повну силу, та навіть опанувати власну магію не зможе – для цього замало часу. Рішення герцогині провести бал саме зараз ставить її під удар.

– Збираєшся навідатись? – похмуро запитав Артур, поглянувши на запрошення в моїх руках. В нього було таке ж, але, зайнявши місце колишнього офіцера Хорту, він не міг покинути місто. І, здається, не збирався це робити.

– Я подумаю над цим, – промовив, хоча рішення вже прийняв. – Невже герцогиня не розуміє, як сильно ризикує? Чи онуку їй зовсім не шкода?

– Чому раптом тебе це почало хвилювати? – здивовано запитав друг, старанно демонструючи байдужість. – Тебе непокоїть доля душі, яка зайняла місце Скарлет?

Насмішкувато усміхнувшись у відповідь, я відкинувся на спинку крісла, роздивляючись Артура. Напруження в тілі друга не могло обманути мене, так само як і похмурий, задумливий вираз обличчя. Він міг запевняти себе в відсутності почуттів, міг обманути Скарлет та власну наречену, але сховати справжнє ставлення до дівчини від мене – йому ще не вдавалось жодного разу.

– Ти поводишся як ображений юнак, – повільно промовив у відповідь. – Адже розумієш, що це саме Скарлет зайняла місце душі двадцять років тому, а не навпаки. Зараз вона просто повернулася туди, де має бути. Ця дівчинка не винна в тому, що ти закохався у її відображення.

– Я не закоханий, – роздратовано вигукнув Яр, відкинувши нерозкрите запрошення на стіл. – Ти знаєш, що в мене є наречена, не кажи дурниць. Просто не розумію, чому Скарлет пішла на це.

– Як ти гадаєш, що станеться з відображенням, яке отримало тіло, життя, але втратило якір? – запитав, не реагуючи на емоційність чоловіка. – Скарлет сходила з розуму після смерті батьків. І саме тому так була захоплена помстою. Наскільки я розумію, саме маркіз Арт Адріан Рей, її батько, був тим, хто дозволяв відображенню жити звичайним, людським життям. Але на це йшло чимало сил – тому він і не зміг впоратися з прокляттям крові, яке залишило його з дружиною в тій пожежі. Артур, відображення не має власних почуттів, Скарлет відчувала те ж саме, що й інші люди, які ставали її якорем. Без зав’язки на іншій людині, яка, до того ж, має бути непоганим магом, особистість відображення розколюється та повільно зникає. Гадаю, вона розуміла це, тому й наважилася на такий крок. І досить вже відмовлятися від власних почуттів. Ти закоханий у Скарлет, просто прийми це. Так буде легше її відпустити.

Друг нічого не відповів, тільки роздратовано дістав цигарку, стрімко затягнувшись та випустивши порцію диму. Так, після зникнення подруги дитинства, він почав палити. Навряд чи це допомагало йому впоратися з власним болем, але, якщо це відволікало Яра – хай вчиняє за власним розсудом.

– Ти ж підеш туди, адже так? – він порушив тишу, різко потушивши цигарку об перила балкону, на який встиг вийти. – Я знаю, що ти проти смерті леді Рей, яка, за словами бісових аристократів, здатна зупинити Аттен.