Розділ 16.

Ноель довго мовчав, гіпнотизуючи поглядом вікно в їдальні, за яким лило наче з відра. Гадала, він роздумує над моїми словами та несподіваним видінням, яке раптом прояснилося. Дар дав про себе знати і це дивувало. Чому тільки тепер? Чому у відповідь на ритуал?

Але думати про це зараз було дурістю. Для початку потрібно залишитися наодинці з собою. Та покидати мій будинок парубок не поспішав.

– Ти дуже допомогла, – неголосно промовив Ноель, важко зітхнувши. Він на мить закрив очі, приймаючи якесь рішення, і повернувся в мій бік: – мені не подобається бути в боргу перед кимось, але цю пораду я дам просто так.

– Впевнений, що вона мені потрібна? – запитала, мимоволі сильніше стиснувши долонями товсте скло ще теплої чашки з чаєм.

– Ні, – відповів молодий чоловік, поглянувши на мене темними, жовтими очима. – Але тобі все одно варто це почути. Скарлет... я друг Артура, але... Не впускай його у власне серце. Ти пошкодуєш, якщо покохаєш його.

– Ти про що? – похмуро уточнила, відчувши як схвильовано забилося серце, а потім так само різко зупинилося, вирівнявши свій ритм.

– Про те, що в столиці на нього чекає не тільки сім'я, – знизав плечима Ноель, не відводячи від мене очей. – Скарлет, Артур має наречену – цей шлюб важливий для обох сімей. Як його друг, я не мав би тобі казати про це.

– Тоді чому говориш? – поцікавилася, схиливши голову до плеча.

– Через цю картину, – він криво усміхнувся, кивнувши на зображення Ясни Ортас. – На твою долю випало забагато страждань. Скільки б ми не сварилися, але бачити в твоїх очах відчай та проблиски божевілля мені не довподоби. Артур не знає, що ми знайомі особисто, тож нехай ця розмова залишиться в цій кімнаті.

– Чому він мені не довіряє? – несподівано навіть для себе, я таки наважилася запитати про те, що справді хвилювало. – Не сказав про те, що стихіями ховає мертву магію. І про наречену. І про те, що саме він... новий офіцер Хорту.

– Тобі навіть про це відомо? – здивувався парубок. Він підійшов до столу та, забувши про власні манери, підхопив з тарілки пиріжок з капустою. – Ти все більше дивуєш мене, Скарлет. Проте, я не можу відповісти на це запитання. Знаю лише, що ти важлива для нього. Дуже. Можливо, Артур відчуває щось більше, ніж просто дружню симпатію

– В нього ж наречена...

– Кажу ж, цей шлюб важливий для сімей, – відгукнувся Ноель, відкусивши шматок. – Сім'я Браун давно втратила титул, але, завдяки Яру та його старшому брату, це родове ім'я на слуху. Можливо, навіть у короля. Вони гарно попрацювали, щоб відновити репутацію сім'ї. Є ймовірність, що король поверне титул.

– Я дуже сумніваюся, що про це тобі розповів Артур, – промовила, задумливо роздивляючись профіль свого співрозмовника.

– Не недооцінюй мене, Скарлет, – усміхнувся він. Жовті очі ненормально засяяли, але через мить повернули звичний вигляд. – В мене достатньо інформації – професія вимагає деталей, – але ділюся я нею не з кожним. Тобі пощастило тільки через твій дар шамана.

– Знаєш, через стільки років від нашого знайомства, я досі не знаю, який дар в тебе, – усміхнулася я. – Смертю від тебе не пахне. В тобі взагалі магії не відчувається.

– Це говорить про те, що я достатньо обережний, – насмішкувато відповів Ноель. – Гаразд, дякую, що поділилася побаченим. Я ним скористаюся.

– Ну, не те, щоб в мене був вибір... – знизала плечима, – моє видіння ясно дало зрозуміти, кому про нього розповісти.

– Сьогодні вранці? – усміхнувся парубок, зрозумівши, що я маю на увазі.

– Так, – промовила, підхопивши й собі пиріжок, після чого мимоволі відмітила погляд жовтих очей на власній долоні. – Що ти взагалі робив в цьому районі в такий ранній час?

– А що з твоїми руками? – несподівано запитав законник, склавши руки на грудях. – Не думаєш, що з нашими відносинами питань забагато?

– В нас немає відносин, – відповіла я. – Якщо я скажу, що просто трохи перестаралася в залі під час тренувань, ти скажеш, яким вітром тебе занесло в Тихий район?

Так, мій район повністю відповідав власній назві. Він був тихим, забезпечуючи таким необхідним спокоєм. Та будинки тут також не дешеві, хоча, як на мене, воно того коштувало. До того ж, Тихий знаходився майже в самому центрі Хорту. Тут було тихо, безпечно, але тільки до тих пір, поки не переходиш дорогу комусь із місцевих. Тихо вбивати вони також вміли і в, не такому вже й далекому, минулому цю територію називали районом Тихих Вбивць. Але законники виконували свої обов'язки і згодом район перейменували.

Хорт взагалі був містом кримінальних авторитетів ще п'ятдесят років тому. Та все змінилося, коли його передали під опіку кронпринца – батька нинішнього короля.

– Хотів знайти твого Алекса, – через довгу паузу зізнався Ноель. – Гадав, він буде десь поблизу, коли дізнається, що його шукають. Сумніваюся, що некромаг не зрозумів, хто на нього вивів закон.

– Напряму він не має відношення до ритуалу, – знизала плечима я. – Але, якщо подібне повториться, я не можу сказати, що Алекс так само залишився стороннім спостерігачем. Впевнена, цей хлопець знайомий з причетними до вбивства студентів. Або, принаймні, підтримує цю затію. Та навіть якщо знайдете його – не думаю, що це матиме якийсь результат. Фанатики завжди підкоряються головному проповіднику.

– Так, але, як правило, вони зариваються дуже глибоко та дбають про власну безпеку понад усе, – задумливо відгукнувся він, взявши ще один пиріжок. – Я майже впевнений, що так просто ми жодного з ватажків не дістанемо.

– Не поспішай з висновками, – відгукнулася я. – Ноель, у будь-яких ватажків є права рука, яка підтримує зв'язок з іншими послідовниками та в курсі всіх подій.

– Точно, – раптом усміхнувся хлопець, схоже, подумавши про те ж саме, що і я. – Що ж, дякую за ще одну підказку. Прослідкувати за магічним слідом буде не так важко, хоча й минуло вже декілька днів. Гаразд, мені вже час йти – зміна давно закінчилася. Раптом що, знайду тебе. Скарлет, дякую за пиріжки. Я не залишуся в боргу.