Розділ 7.

Від напруження я не помітив, як стис в руках дерев'яні перила балкону. Що з нею? Скільки її пам'ятаю – Скарлет ніколи не виглядала настільки байдужою до бою та рингу. Погляд знайомих, синіх очей згас.

Удар гонгу і бій розпочався. Ной атакував першим, не бажаючи просто так витрачати час, але його удар дівчина блокувала лівою рукою, вдаривши правою у відповідь. Я давно не бачив її в дії, але зараз розумів, що стиль Скарлет майже не змінився. Вона помітно виросла в боях, хоча, раніше завжди намагалася ухилитися від ударів, адже противники були сильніші.

Зараз на ринзі Саманта Лін не робила жодної спроби відійти від удару. Дівчина їх блокувала або пропускала, у відповідь завдаючи своїх. Здавалося, їй взагалі було байдуже на біль та отримані травми. Складалося враження, що вона навмисно знущається над собою, ніби це було... покарання за щось. Якого біса?

– Що відбувається? – розгублено запитав Ноель, також помітивши дивну поведінку дівчини. – Вона ніколи стільки не пропускала. Навіть в клітці з цим Гарі Тенором минулого тижня такого не було.

– Схоже, в її планах на сьогодні перемоги немає, – я стиснув зуби, зовсім не очікуючи побачити подібне. – Що з нею сталося?

– Не знаю, – похмуро відповів друг, не відводячи погляду від рингу. – За минулий рік вона стала однією з найпопулярніших бійців, але по останнім боям було помітно, що її запал зникає.

Різкий та сильний удар Ноя збиває дівчину з ніг і та падає на спину, притиснувши ліву руку до сонячного сплетіння. Навіть з мого місця були помітні краплі крові на рингу, але зрозуміти, чия це кров, було важко.

Ще один удар не дозволяє їй піднятися на ноги, але від третього хлопця зупиняє гонг. Коротка перерва перед наступним раундом, за яку до Саманти підбігає якась дівчина з пляшкою води.

Різко відвернувшись, я провів долонею по обличчю. Захотілося негайно піти звідси, але я стримав це бажання.

– Дивно бачити її такою, – промовив Ноель, розгублено дивлячись на подругу дитинства, – навіть боляче. Як гадаєш, вона зможе продовжити бій?

Я не став відповідати, знову зосередивши увагу на двох бійцях, щойно пролунав гонг.

Скарлет стояла досить впевнено, а з початком раунду першою атакувала. Різко, сильно, задіявши весь корпус. Від такого удару Ной не втримався на ногах, впавши на спину, але цього разу вона не дала йому жодного шансу повести бій.

– Схоже, їй нарешті вправили мізки, – задоволено усміхнувся Ноель, з захопленням спостерігаючи за боєм. – Не знаю, що їй сказала та брюнетка, але це подіяло.

– Сподіваюся, – відповів, слідкуючи за її атаками.

Здавалося, Скарлет досі залишалася байдужою до перемоги, але зараз була зла. І вся ця злість була спрямована на противника. Різкі рухи, швидкі удари та абсолютна впевненість у власних діях. Їй добряче дісталося в першому раунді, але, спостерігаючи за другим, було важко сказати, що отримані травми дівчину хоч якось стримують.

Сині очі ледь помітно світилися від задіяної енергії, але вираз обличчя був спокійним, навіть відстороненим.

Другий раунд залишився за нею. Що ж, залишився третій, вирішальний. Кожна з трьох частин бою тривала по десять хвилин, тому і Ной, і Скарлет виглядали втомленими, але досі твердо стояли на ногах.

Через невелику перерву перед третьою частиною – Саманта вийшла з трансу, на що вказували сині очі, які більше не сяяли силою. Саме ця перерва зруйнувала запал, що вів її до перемоги, і я не був впевнений, що дівчина знову зможе змінити хід бою. Вона не хотіла боротися. Змушувала себе атакувати та блокувати удари, але більше не бажала перемоги.

– Схоже, ринг вже не рятує її, – з несподіваним сумом промовив я. – Саманті байдуже, переможе вона, чи програє.

Мої слова підтвердив гонг. Ной бажав перемоги та виграшу, саме він втримався на ногах в кінці раунду, тоді як Скарлет не відводила погляду від магічних кристалів над головою. Вона сиділа, не звертаючи увагу на крики натовпу та власну кров, коли до неї підійшов її противник. Ной простягнув їй руку та допоміг піднятися. Його погляд змінився. Більше парубок не насміхався, він поважав Саманту Лін.

Відвернувшись, я не став чекати друга, просто покинув ложу, а потім і стадіон. Що ж з нею сталося за той час, поки ми не бачилися?

Ноель збирався наздогнати мене, але я лише відмахнувся. Зараз потрібно побути одному, а ще краще – пройтися та подумати.

Небо затягували темні хмари, які обіцяли скорий дощ, навіть зливу. Що ж, це саме те, що потрібно.

На вулицях міста загорілися ліхтарі, хоча поки для них ще було зарано. Можливо, це через грозу, яка наступала з заходу, сховавши за собою сонце, що вже опускалося за горизонт.

Замислившись, я навіть не помітив, як опинився на мосту. Він єднав Асте з іншою частиною міста, нависаючи над бурхливою Селеною. Ріка відчувала наближення грози, відповідаючи тій власним ревом.

Селена заворожувала, тому я не відразу відчув чужу присутність. Це було дивно, адже в таку погоду на вулицях майже не залишилося людей, тому я мимоволі озирнувся.

На іншій стороні, майже в сотні метрах від мене, стояла темноволоса дівчина в легкому платті з довгими рукавами. Вона, як і я декілька ударів серця тому, вдивлялася в сині води. Темне волосся закрило обличчя, розсипавшись по плечам та спині, тим самим нагадуючи Скарлет.

Я збирався відвернутися та піти геть, коли раптом помітив рух. Невідома легко залізла на перила, втримавшись на ногах, коли вітер штовхнув її назад. Стихія відкинула волосся їй за спину і я з подивом впізнав в невідомій подругу дитинства.

Зрозумівши, що збирається робити ця ненормальна, я зірвався на біг, коли вона відштовхнулася від перил, падаючи в синю безодню.

– Ні, Скарлет!

Її ім'я забрав з собою вітер, тоді як її саму поглинула Селена. Я не зупинявся, діставшись до того місця де вона стояла, просто стрибнув донизу, бажаючи лише одного – встигнути.

Я вперше ненавидів грозу, чиї хмари сховали за собою місяць, не дозволяючи знайти її в цій глибині. Течія намагалася відштовхнути, сховати її від мене. Селена не збиралася віддавати дівчину, що не бажала жити. Тепер стало зрозуміло, чому їй було байдуже до перемоги – схоже, Скарлет дійсно не могла продовжувати боротись. Ні за перемогу, ні за життя.