Коли я прокинувся наступного дня, Габал уже сидів біля вогнища, тримаючи в руках гілку старого ельфа. Він не дивився на неї й не робив нічого особливого — просто сидів, а мана повільно та рівномірно перетікала з нього в палицю. Здавалося, він міг займатися цим годинами, не докладаючи жодних зусиль.
Я спробував підвестися й одразу перевірив своє ядро. Після вчорашнього резонансу воно відчувалося інакше, але я ще не звик до змін. Зосередившись, я спробував спрямувати ману до руки. За кілька секунд у грудях з'явився біль, тож я припинив спробу. Схоже, навіть почати тренування самостійно я поки не міг.
Ми поснідали залишками м'яса. Його було ще приблизно половина, проте я помітив, що Габал їв значно менше, ніж напередодні.
— Ти майже нічого не їси, — зауважив я.
— Не потрібно, — відповів він. — Тут я жити на мані. Їжа — задоволення. Краще не поспішати.
Після сніданку він підвівся й жестом покликав мене за собою.
— Покажи, що ти можеш.
Його мова помітно покращилася. Він уже не зупинявся після кожного слова, щоб згадати наступне, і я почав краще розуміти його думки.
Я відійшов на кілька кроків, витягнув руку й зосередився на створенні бар'єра. Мана відгукнулася, але замість звичної форми потекла нерівно й розсіялася, так і не перетворившись на матерію. Я спробував ще раз, змінив напрямок потоку, але результат залишився тим самим.
Габал підійшов ближче й уважно подивився на мою руку.
— Твоя сила виросла, — сказав він. — Але керувати нею стало складніше.
— Чому?
— Ти досі намагаєшся користуватися старими умовами.
— Якими саме?
— Раніше ти просто випускав ману.
Я замислився. Він мав рацію. Після першого резонансу мені вистачало спрямувати ману назовні, і вона сама набувала знайомої форми. Після другого я навчився змінювати розмір бар'єра: що більше мани витрачав, то більшим він ставав. Я ніколи особливо не замислювався над тим, як саме відбувається цей процес.
— Тобто мені потрібно змінити сам спосіб створення? — уточнив я.
— Зламати старе. Випустити більше сили.
Я знову витягнув руку й спробував направити ману назовні, цього разу не намагаючись надати їй звичної форми. Проте нічого не сталося.
— Продовжуй, — наказав Габал.
Він узяв мене за зап'ястя й почав передавати ману невеликими порціями, допомагаючи спрямовувати потік. Спочатку я не відчував жодної різниці, але раптом мана ніби стиснулася в моїй долоні. Наступної миті з руки вирвалося щось тверде, і переді мною виріс масивний нерівний кристал, більший за мене самого. Я інстинктивно припинив подачу мани, боячись втратити контроль над тим, що створив.
Обережно наблизившись, я торкнувся поверхні. Матеріал був таким самим, як у мого бар'єра, — прозорим і міцним. Габал теж провів пальцями по кристалу, ніби перевіряючи його властивості.
— Це не стихія, — сказав він. — Це форма. Ти матеріалізуєш ману.
Я подивився на свою руку, а потім знову на створений об'єкт. Усе, що я досі вважав готовою магічною здатністю, виявилося лише одним зі способів використання моєї сили.
Габал коротко всміхнувся й показав на землю біля вогнища.
— Добре. Сідай. Відпочинь.
Ми вмостилися поруч, і він почав розпитувати мене про мою магію. Я розповів усе, що знав: як уперше створив бар'єр, як змінював його розміри та як працював із маною після другого резонансу. Габал слухав уважно, іноді перепитував, а коли я закінчив, підсумував:
— Ти більше не створюєш просто бар'єр. Ти задаєш форму.
Я вирішив перевірити його слова. Цього разу замість звичного бар'єра уявив сферу, яка мала повністю замкнутися навколо мене. Перші дві спроби завершилися невдачею: мана розсіювалася раніше, ніж я встигав надати їй потрібних обрисів. Але з третьої разу навколо мене почала формуватися прозора оболонка, що поступово зімкнулася, відділивши мене від навколишнього світу.
Я ледь устиг порадіти успіху, як відчув, що майже повністю виснажив ядро. Габал підійшов до сфери й торкнувся її пальцем. Поверхнею пробігла тріщина, за нею з'явилися інші, і за мить уся конструкція розсипалася.
— Міцність та сама, — зауважив він. — Але витрачаєш забагато.
Він допоміг мені швидше відновити запас мани, і приблизно за годину я зміг повернутися до тренування.
— Інша форма, — сказав Габал.
Я спробував створити куб, але нічого не вийшло. Звичка уявляти сферу виявилася сильнішою, ніж я очікував, і щоразу мана прагнула набути знайомих обрисів. Я повторив спробу кілька разів, аж поки не зрозумів, що намагаюся перескочити через проміжний етап. Можливо, спочатку варто навчитися чогось простішого.
Замість замкненої фігури я уявив звичайну прямокутну стіну. Цього разу мана піддалася значно легше: переді мною поступово виросла прозора плита, рівна й достатньо велика, щоб сховатися за нею.
— Краще, — сказав Габал.
На цьому перший день навчання завершився. Я був виснажений, проте вперше почав розуміти, що моя здатність значно складніша, ніж здавалося спочатку. Мені потрібно було не просто накопичувати ману, а вчитися надавати їй потрібної форми.
З слів Габала мені треба впершу чергу навчитися контролю форми. В даний момент навіть стандартна сферах забирає надто багато мани через складніший процес створення.
Наступного ранку я відразу взявся за тренування. Цього разу почав із різних простих конструкцій, поступово переходячи до складніших. Перший куб вдалося створити лише з третьої спроби, коли я нарешті зрозумів, що не потрібно уявляти його як щось цілісне. Достатньо було сформувати шість квадратних стін і з'єднати їх між собою.
Щоправда, з розміром я знову помилився. Куб вийшов таким великим, що після його створення в моєму ядрі майже не залишилося мани. Габал неквапливо обійшов конструкцію, перевірив її поверхню й навіть кілька разів ударив по ній.
— Міцність фіксована, — сказав він. — Після наступного резонансу може змінитися.
— Так але я майже виснажив своє ядро на цей куб.
— Тоді роми їх меньше. Сказав він.