2.2 Елдеран

Усю дорогу я мовчав. Карета рухалася рівно, без різких ривків, ніби кучер навмисне намагався не турбувати нас після того, що сталося. За вікнами змінювалися дерева, пагорби, невеликі вирубки, дороги й поселення, але все це проходило повз мене. Я дивився назовні, проте майже нічого не бачив. У голові знову й знову виникала одна й та сама картина: ліс, гуркіт, дерева, що ламалися під вагою чудовиська, і Санрайс, який залишився там.

Минуло два дні, але легше не стало. Я розумів, що не винен. Я був непритомний і не міг нічого зробити. Навіть якби був при свідомості, навряд чи зміг би зупинити того ящура. Але від цього думки не ставали тихішими. Санрайс зник. Не загинув - принаймні ми не знали цього напевно. Саме слово «зниклий» мучило більше, ніж я хотів визнавати. Воно залишало надію, але разом із нею - сотні способів уявити найгірше.

Ця місія мала стати для мене доказом. Першою справжньою місією, де я мав показати, що здатен працювати не лише на тренувальному майданчику. Я хотів довести, що можу бути корисним. Хотів, щоб батько побачив це. Тепер усе здавалося дрібницею. Групу могли закрити, вчителів могли визнати некваліфікованими, а мене могли просто забрати додому. Я пережив би все це. Але Санрайса вже не було поруч.

І я нічого не міг із цим зробити.

***

ВалРіс і Грім тим часом робили те, що вміли найкраще, - працювали. Останній ельфійський охоронець усе ще залишався непритомним. Його дихання було слабким і нерівним, пульс ледве відчувався, але він жив. Цього було достатньо, щоб доставити його до Елдерану. Місія з супроводу не була завершена, старий ельф не повернувся, а отже, треба було доповісти про те, що сталося, і передати вижившого тому, хто за нього відповідав.

Елдеран зустрів нас спокійно. Занадто спокійно. Я саме тому звернув на це увагу. Ми прибули після провалу місії, із непритомним охоронцем як позазало одного з сильних ельфів, а черговий у гільдії вислухав мою доповідь майже без емоцій. Лише після того, як я показав охоронця, його обличчя змінилося.

- Вам потрібно звернутися не до нас, - сказав він після короткої паузи. - Старійшина Ліарен Сильварін був одним із чотирьох старійшин міста. Вижившого охоронця слід доставити до Центрального Древа. І повідомити про можливу смерть старійшини.

Я кивнув. Заперечувати не було чого.

Центр Елдерану був побудований навколо величезного дерева. Його стовбур давно перестав нагадувати звичайне дерево й більше був схожий на живу будівлю. Коріння формувало сходи та переходи, гілки підтримували балкони, а всередині ховалися зали, коридори й приміщення, вирізані просто в живій деревині.

На вході нас зупинив ельф у легких обладунках.

- Причина візиту?

- Доповідь про провал місії з супроводу старійшини Ліарена Сильваріна.

Він завмер.

- Перепрошую... Повторіть.

Я повторив. Цього разу охоронець нічого не сказав, лише швидко розвернувся й зник усередині.

- Цікаво, - тихо зауважив Грім. - Для громадської установи тут забагато охорони.

Невдовзі до нас вийшов інший ельф. Старший, із сивиною у волоссі й важким, уважним поглядом.

- Айрін Тал-Еліон, радник Ради старійшин, - представився він. - Прошу, заходьте. І заберіть пораненого з собою.

Нас провели до просторої зали, більше схожої на вітальню. Світло проходило крізь листя десь над головою, а повітря майже не рухалося. Айрін сів навпроти мене й жестом запропонував зайняти місце.

- Старійшину звали Ліарен Сильварін, - почав він. - Один із чотирьох старійшин Елдерану. Наше місто має чотирьох представників, які по черзі відвідують щорічну Раду в столиці. Ліарен офіційно взяв відпустку, але мав повернутися ще вчора.

Я мовчки слухав.

- Саме тому на вході стояв спостерігач, - продовжив Айрін. - Його завданням було негайно повідомити нам про повернення старійшини.

Тепер багато чого стало зрозумілим. Ліарен поспішав не просто так. І те, що він не назвав свого імені під час дороги, теж уже не здавалося дивним.

- Розкажіть усе, - сказав Айрін. - У деталях.

Я розповідав довго. Про напад, зграю, загиблих, ящура, бій старійшини й те, як усе закінчилося. Про зникнення ящура. Про зникнення Ліарена. Про Санрайса.

Айрін ставив короткі запитання й майже не перебивав. Лише в один момент його голос змінився.

- Палиця старійшини... вона залишилася?

- Ні, - відповів я. - Зникла разом із ним.

Він кілька секунд дивився на мене, а потім повільно кивнув. Ні здивування, ні недовіри на його обличчі не було. Наче він почув саме те, чого очікував.

Документи оформили швидко. Місію визнали проваленою, втрати зафіксували, а вижившого охоронця передали представникам міста.

Коли я вже виходив із зали, то почув за спиною тихий голос Айріна:

- Негайно збери старійшин. Нам потрібно знайти Ліарена. Або ящура. Або хлопця.

Ми покинули Елдеран без затримок. Новий контракт оформили як звичайний супровід каравану - формально це була вже інша місія, фактично ж просто шлях назад. Дітей посадили в окрему карету й повели обхідним маршрутом, подалі від Ліствалу. Сам ліс отримав червоний рівень небезпеки.

До Кренхольду ми дісталися без нових пригод.

Але місто вже знало про те, що сталося.

Звіт про провал місії прибув раніше за нас. Загін охорони, який Райнер Ванкрейт відправив на пошуки свого сина, вирушив старим шляхом і розминувся з караваном. Щойно ми прибули до гільдії, нам повідомили, що загін уже повертається іншим маршрутом.

А разом із цією новиною прийшла інша.

Щойно Райнеру Ванкрейту повідомили, що його син живий і вже в місті, він не став чекати.

Він вирушив до гільдії сам.