0.0 Пролог

Колись давно, ще до того, як люди навчилися рахувати час, на світі панував спокій. Людство жило на поверхні землі, під безкрайнім синім небом, знаючи мир і спокій як.

Та все змінилося, коли розпочалася велика війна — не між народами, а між самими небесами й глибинами.

Ангели — створіння світла, що оберігали людей — зійшли з висот, щоб захистити світ. Їхні противники, Демони, піднялися з надр землі, жадаючи знищити все живе.

Одні мешкали в небесах, інші — в темряві. Одні — вище всіх, інші — прагнули стати вище.

Полем битви стала земля.

Ця війна тривала так довго, що пам’ять про її початок зникла. Ніхто вже не знав, хто перший ударив. Але всі знали — світ ніколи не буде таким, як раніше.

Зрештою, Ангели впали. Демони здобули перемогу.

У своїй останній спробі врятувати рівновагу, Верховний Бог запечатав Короля Демонів, пожертвувавши собою. А сім архангелів, бачачи неминучу поразку, віддали життя, благословивши розумні раси перед смертю.

Ангелів більше не було. Небеса стали порожні.

Демони ж зійшли на спустошену поверхню і зробили її своєю новою домівкою. А люди, ельфи, гноми й інші раси — ті, хто отримав благословення — втекли під землю, туди, де колись жили їхні вороги.

Так завершилась одна історія.

Але почалась інша — історія, в якій уже людству судилося піднятися вище за всіх.

🌲 Під нічним небом

— Па, я вже сто разів чув цю казку... — пробурмотів хлопчик, сидячи під деревом. Ліс навколо тонув у тінях, а вогонь тихо потріскував між камінням.

— Так? — усміхнувся батько, розкладаючи дрова. — Тоді скажи, яке благословення отримали люди?

— Ем... Ти ж ніколи цього не казав. — Хлопець підняв брови. — А ти сам знаєш?

Чоловік засміявся тихо, беззлобно.

— Сьогодні — особливий день.

— Чому?

— Дізнаєшся. Слухай.

Раптом щось зашелестіло в кущах.

Батько різко повернув голову, поклав палець до губ:

— Цсс... Тихо.

Він піднявся, повільно витягнув ніж із-під пояса і зник у кущах. Ледве чутно — шелест, хрускіт… писк.

— Є! — почувся голос.

Батько вийшов, тримаючи в одній руці закривавлений ніж, а в другій — безголового сірого кролика.

— От і вечеря, — сказав він, усміхаючись. — Принеси ще дров, сьогодні їстимемо м’ясо.

Коли хлопець повернувся, в лісі почало темніти. Батько вправно обробляв тушку, насаджував шматки на дерев’яні палиці й щедро посипав спеціями, що витяг із маленького мішечка біля воза. Біля нього пасся їхній кінь — спокійний, мов тінь.

М’ясо шипіло над вогнем, запах прянощів змішувався з димом і смолою. Вони сиділи мовчки.

— Так, на чому ми зупинилися... — порушив тишу батько.

— Ти хотів розповісти про благословення.

— Ага. Навіть не знаю, з чого почати. Людство — найслабша раса. Але саме тому архангел Габал... запам’ятай це ім’я, сину... — подарував людям здатність до безмежного розвитку.

— Габал... — повторив хлопець. — А м’ясо вже готове?

— Верхній шматок — так. Спробуй і слухай.

Хлопець обережно підніс палицю до рота, подув і відкусив.

— Смачно... — буркнув він з повним ротом. — А що значить — "безмежний розвиток"?

— Це означає, що людина може стати сильнішою за будь-яку іншу істоту. Навіть за демона.

— А... — хлопець потягнувся, очі його повільно закривалися. — Щось мене сон хилить...

Батько підійшов і обережно підхопив його, коли голова почала хилитися набік.

— Це означає, що ти можеш стати тим, ким захочеш, — прошепотів він. — І навіть більше. Але для цього... я тобі більше не потрібен, Санрайсе.

Хлопчик уже спав.