Аня

З Анею ми зустрічалися довгий час. Рік, півтора, чи два, - уже не згадаю, та яскраво пригадується день, коли повною мірою занурився в цей емоційний кошмар. Ревнощі. Жахливий потік сумнівів, ненависті, слабкості та любові. 

Це був день весілля її подруги - Аліни. Заміський ресторан з готелем на території, багато гостей у кращих традиціях західноукраїнських весіль, алкоголь та запальна музика. 

Зі Львова до необхідної локації нас везли бусом, в якому я діставав Аню. Так, я любив помучити її своєю придуркуватістю, жартував, що нап’юся до безпам’ятства і осоромлю її на очах найближчих друзів та родичів. Я обожнював, коли вона злилася на мене, злилася через дурнуваті жарти та фантазії, які б ні за що не реалізував. Я робив це знову і знову, знаходячи в такій реакціїї підтвердження її любові до мене, адже вас ніколи не зачеплять подібні дурниці від людини, на яку байдуже. 

Інша сторона медалі в тому, що коли я доводив Аню до межі, вона не просто злилася, даючи мені те чого хотів, а карала у відповідь мовчанкою. Вона вміла затягувати її довше того, що я здатен був терпіти. Своїм ігноруванням Аня змушувала мене відчувати наше віддалення. А я любив її. Любив палко і пристрасно. Тому, такий старий прийом, як жіноча образа - різав мені душу. Так тобі і треба, йолоп, за твоє бажання дуркувати, доводячи любляче серце до злості та образ.

Проте, цього разу обійшлося не просто мовчанкою, Аня дозволила собі назвати мене ідіотом, чого не робила до цього. Так, вона ніколи в кишеню за словом не лізла, сором’язливою її назвати складно, проте, на особистості зі мною не переходила ніколи. Це було дуже неприємно. Навіть, якщо я і усвідомлював, що “ідіот” був заслуженим - їй вдалося похитнути мій щит безтурботності і зачепити жилку самолюбства. Я вирішив образитися у відповідь і припинити задобрювати її після того, як довів до злості. Так, так, так, можете сміятися, що я вчинив, як “справжній” чоловік, образившись у відповідь, але мені було лише 20, я був дитиниою, юнаком, кров кипіла в мені, емоційні стани змінювалися доволі швидко. 

До ресторану ми приїхали в похмурому настрої, не спілкувалися, проте не видавали своїх чвар назовні. Безслівна домовленість - ми посміхалися і трималися, як зазвичай, за руки. На мені був гарний костюм, туфлі, біла сорочка та зелений метелик, якраз під колір плаття Ані, яка була справжньою красунею на цьому весіллі. Мабуть, таки найкрасивішою серед присутніх.

Весілля почалося з привітань молодят, впродовж якого наша мовчанка затягувалася. В інших випадках, через стільки ж часу тривання образи, після моїх вибачень та задобрювань, ми вже потроху починали спілкуватися, проте, цього разу їх не було, а йти на зустріч першою Аня не мала жодного бажання. І знаєте, положення моє було програшним, адже я попав у зовсім незнайому для себе компанію, а Аня була в колі найближчих друзів, на яких перемкнула усю свою увагу. - Нехай, нехай робить вигляд, що їй всеодно на нашу перепалку, обійдуся, - крутилося в моїй ображеній уяві, аж поки серед її знайомих не з’явився колишній однокласник, який колись до неї залицявся.

Саня, так його звали. Бачилися ми один раз дуже давно, коли випадково зустрілися у Львові. Тоді Аня нас познайомила, ми навіть в кафе утрьох сходили, хоч спершу я і насторожився, проте вже після декількох хвилин спілкування усвідомив, що Саня - той самий чувак, який неодмінно стає кращим другом для дівчат. “Хороший хлопець” - ось як про таких кажуть. Хлопець, який не поглиблює відносин з дівчатами, не йде у наступ, боячись втратити те, що ніби то є - дружбу. Такі бояться втратити те, чого між хлопцем та дівчиною не існує. Чи варто казати, що і за Анею він колись млів? Та, звісно ж, нічого у нього не вийшло, для неї він теж став хорошим другом. З усвідомленням цього, мою настороженість зняло, як рукою.

Та не цього разу. Не цього, любий читач. Цього разу на Сані, окрім його дибілкувато-щирої посмішки, був відмінний сірий костюм, блискучі туфлі, а ще він не посоромився одягнути стильну шляпку - господи, як же вона йому личила! Він ніби подорослішав. Скільки ми не бачилися? Півроку? Рік? Не знаю, проте, за цей час з ним щось відбулося. Підозрюю, що все ж якась дівчина-друг проявила ініціативу замість нього і, як це буває в стосунках, разом з самооцінкою, почав зростати його внутрішній самець. 

Аня зосередилась на ньому. Можливо, вона зрозуміла, що не зачепить мене достатньо сильно своїм ігноруванням і проявом гіперболізованої зацікавленості друзями, а досягне цього якраз завдяки Сашкові. Вона почала гучніше звичайного сміятися з його жартів, пихати Саню в плече за підколи і пригадувати старі шкільні історії. Мене помістили у вакуум, в’язницю ізольованості прямо на весіллі серед людей: я нікого не знав, а теми розмов моєї дівчини були локальними історіями з її минулого. Я хотів не показувати наростаючого хвилювання, спробував підключитися до розмови, але нічого не вийшло! Не тільки Аня мене не помічала, не помічав і Саша. Вона робила це спеціально, а він через те, що предмет його колишнього благоговіння, моя дівчина, нарешті звернула на нього таку бажану увагу.