Глава 4

У неділю Даша приїхала до Сергієвого дому. Вона не була тут з того самого дня, проте сьогодні наважилася. Постояла трохи, згадуючи минуле, потім із силою видихнула і попрямувала до сусідньої багатоповерхівки, де жила людина, яка все сильніше витісняла з її життя пам'ять про колишнього нареченого. Нехай деякий час Даша була в депресії, але тепер готова почати все з чистого аркуша.

– Дашо, дякую, що прийшла, – раптом гукнув її тепер уже ненависний голос.

Дівчина зупинилася й озирнулася на Сергія, що вийшов з під'їзду, відчуваючи по відношенню до нього лише прикрість і роздратування.

– А я не до тебе прийшла, – прямо відповіла вона.

– Дашко, та припини! Ти стоїш біля мого будинку, – Сергій спробував її обійняти, але Дарина відсахнулася. – Ну пробач! Біс поплутав, хотів нагулятися перед весіллям... Такі ми, мужики, боїмося втратити свободу. Ти ж розумієш, маєш зрозуміти…

– Не розумію і ніколи не зможу! Ні зрозуміти, ні пробачити, – вона розвернулась і попрямувала геть, проте Сергій її обійшов і став на шляху.

– Навіщо тоді приїхала?

– Я ж кажу, не до тебе, – повторила дівчина. – Тепер це місце пов'язане для мене з іншою людиною.

– Це з ким же? – не вгавав Кудряшов.

– Зі мною! – голос Кирила, що якраз наближався, звучав твердо. – Тепер саме я її опора та захист, тому не раджу більше тягнути руки до моєї дівчини.

Погляд Горянського був настільки ж твердим, як і тон, недвозначно кажучи Сергієві, що рипатися не в його інтересах.

– Ти що, проміняла мене на… сантехніка? – округлив очі колишній наречений.

– Я проміняла зрадника на вірну і люблячу людину, – відповіла Даша і взяла Кирила під руку, не ставши пояснювати, що насправді він реставратор, якому з тими ж обережністю та делікатністю, з котрими він працював у своїй майстерні, вдалося таки полагодити її розбите серце. – Тому, будь ласка, не телефонуй мені більше.

Ідучи від Сергія все далі й далі, Дарина відчувала, як остаточно рвуться колишні зв'язки. А глянувши в привітні карі очі нового обранця, лише переконалася, що цього разу не помилилася.

– Втратити таку дівчину… – похитав головою Горянський. – Він просто ідіот!

– Повністю з тобою згодна! – кивнула Дарина.

А ще вона відчувала, що тепер, поряд із Кирилом, знову хоче жити.

– У тебе тут… – він потягнувся до її обличчя.

– Що? – зупинилася дівчина.

– Мій поцілунок, – і, нахилившись, м'яко припав губами до її рота, наче питаючи дозволу, а вона…

Дарина відповіла палко і пристрасно. Обхопивши руками його шию, вона припала до хлопця, який обіймав її за талію, і дозволила поглибити поцілунок. І в цей момент Даші було начхати, що хтось може їх побачити або проходитиме поруч, тому що її поранене серце вилікувалося і відкрилося для нового почуття, куди глибшого і сильнішого, від якого солодко нило в грудях і хотілося коїти дурниці.

– Кохаю тебе, – прошепотів Кирило їй у губи.

– Здається, я тебе теж… – відповіла дівчина.

– Тільки здається? – підняв брову він.

– У твоїх силах зробити так, щоб отримати більш конкретну відповідь, – хіхікнула вона.

– Тоді я зроблю, можеш не сумніватися! – Горянський знову припав до її губ.

«А я й не маю ніяких сумнівів. У кому завгодно, але точно не в тобі... »