Глава 3

– Алло, Дашуню, ти знову стирчиш удома? – голос матері був вимогливим. – Літо надворі, сонечко світить, прекрасний день для прогулянки, а ти знову проведеш вихідні у чотирьох стінах?! Працюєш у салоні краси, маєш подавати приклад і добре виглядати, але зовсім себе запустила.

– Мамо, а з ким мені гуляти?! – не витримала Дарина чергової порції настанов. – Зі спогадами про минуле та уламками розбитого серця?! Для кого бути вродливою?

– Для себе! І забудь ти вже цього гада! – тон матусі став войовничим. – На твоєму Сергійкові світло клином не зійшлося.

– А він же тобі подобався, мамо…

– Подобався, – підтвердила та. – Поки не потоптався по святому – по твоїх почуттях. Тож викинь із голови цього бабія та радій, що не встигла вискочити за нього заміж. Зрадив зараз – зрадив би і після весілля, але тоді було б іще болючіше…

Звичайно ж матуся має рацію.  Має, от тільки серце продовжує боліти.

– Погано мені, мамо, – схлипнула дівчина. – Бачити його не хочу, хоч і телефонує мені постійно, але й на інших хлопців дивитися теж не можу…

– Що, зовсім ні на кого?

– Ну… є тут один реставратор… – зізналася Дашка, промокнувши вологі очі.

Від спогадів про Кирила потеплішало на серці. М'який погляд його карих очей навіть тепер, за два тижні, був свіжий у пам'яті і викликав усмішку.

– Реставратор? Як цікаво. Симпатичний? – перейшла мати відразу до справи.

– Навіть дуже. А ще поряд із ним так... – Дашка сповільнилася, добираючи відповідне слово, але так і не змогла сформулювати коротко. – Загалом, добре.

– Ну от нехай і відреставрує твоє розбите серце, щоб і слідів від рубців не залишилося! – матінка явно надихнулася.

– Думаєш, у нього вийде? – Дарина була сповнена сумнівів.

– Якщо ти сама дозволиш…

Тут і не посперечаєшся.

– Мамусю… – очі дівчини знову стали вологими, але цього разу від ніжності, що переповнювала душу.

– Ну що ще? – жартівливо пробурчала мама.

– Дякую. Я тебе дуже люблю!

– А вже як я тебе, Дашулю, – судячи з голосу, вона всміхалася. – І з величезним задоволенням познайомлюсь із цим твоїм реставратором, особливо якщо він допоможе тобі знову захотіти жити…

Розмова з матусею була саме тим, що допомогло Даші прийняти рішення і відповісти згодою на чергове прохання Кирила про зустріч. За цей час він телефонував кілька разів, та й писав також. Сильно не наполягав і не набридав, просто пропонував прогулятися. Не здавався після відмов і телефонував знову, щоб перекинутися декількома словами.

Збираючись на вечірню прогулянку, дівчина одягалася з тією ж ретельністю, з якою раніше упорядковувала себе перед зустрічами з Сергієм. Та й Кирило, судячи з вигляду, теж привів себе до ладу: його світла сорочка з коротким рукавом була випрасована, літні туфлі начищені, а волосся ретельно укладене. Вигляд не просто для прогулянки, а для побачення. А ще в руках хлопця було одразу чотири морозива!

– Не знав, яке ти любиш, тож узяв на будь-який смак… – всміхнувся він. – Але якщо все одно не вгадав…

– Як мінімум два варіанти я точно спробую! – Дашка зробила крок до нього і взяла ріжок з абрикосовим джемом.

– А я тоді з цього почну, – він відкрив шоколадне.

Це була їхня перша спільна прогулянка, перша з багатьох наступних… Вони бродили то набережною, то алеями парку, то берегом озера, і Дашці дійсно було поряд із Кирилом дуже добре. Однією своєю присутністю він змусив дівчину згадати юність, коли вона відчувала, що попереду все життя і на неї чекає тільки найкраще. Найкраще з нею справді сталося – зустріч із Горянським, нехай вона й трапилася за досить драматичних обставин.

– Слухай, а прийдеш до мене в гості у вихідні? – запропонував їй якось хлопець.

– До тебе?

З тієї першої зустрічі він уперше повторив запрошення до себе додому.

– До мене прийдуть батьки (нам одне до одного один квартал)... – пояснив Кирило. – Загалом, мати і тато прагнуть з тобою познайомитися.

– Ти вже розповів їм про мене? – приємно здивувалася Дарина.

Сергій мовчав про їхні стосунки цілий рік, перш ніж познайомив зі своєю родиною.

– Вони самі помітили, – із хлопчачою усмішкою відповів він. – Сказали, що я ніби ожив і став колишнім, як до зустрічі з Машею.

– Знаєш, а моя мати теж не проти познайомитися з тобою, – не втрималася від усмішки і Дашка. – А якщо вона хоче, то тато й поготів.

– Ну, тоді домовилися? – Кирило цмокнув її в щоку.

– Угу, – дівчина цмокнула його у відповідь.