Канцелярія в небі
Імперська повітряна канцелярія наближалася неквапливо, з гідністю будівлі, яку ніхто ніколи не квапив. Вона була схожа на чиновницький палац, якому, з незрозумілих причин, вирішили додати крила: сотні віконець, три поверхи балконів, два димарі й величезна вивіска на даху: «ІМПЕРІЯ ПЕЧАТКИ. ВІДДІЛ УПОРЯДКУВАННЯ ПОВІТРЯ. ПРИЙОМНІ ГОДИНИ: ЩОДНЯ, КРІМ УСІХ ДНІВ».
— Ми порушуємо щось важливе? — тихо спитав сер Гонорій.
— Усе, — коротко відповів Протокол. — Я перевірив.
На носі канцелярії стояв Інспектор Пунктуарій, той самий худий чоловік із довгим носом. Він встиг пересісти на цю летючу будівлю й тепер дивився на «Мокру Мрію» з тріумфом людини, яка виграла суперечку з реальністю.
— Судно «Мокра Мрія», — зачитав він у мідний рупор, — вас затримано за відсутність реєстрації, відсутність дозволу на польоти, відсутність чорнильного відбитка капітана й незаконне використання повітря! Приготуйтеся до перевірки!
— Яке ще повітря? — гукнув Гнилозуб. — Воно ж нічиє!
— Повітря над Імперією належить Імперії, — відповів Пунктуарій. — Усе, що в ньому є, зараховане до реєстру.
— Навіть птахи?
— Птахи пройшли реєстрацію вчора.
Протокол, що сидів на штурвалі, повільно, дуже повільно зіщулився.
Абордаж
Між двома кораблями з'явились трапи. Не канати, не гаки й не гарпуни, а справжні дерев'яні містки, застелені червоними доріжками, з табличками «ОБЕРЕЖНО: ПЕРЕХІД ДОЗВОЛЕНО ЛИШЕ ПІСЛЯ ОФОРМЛЕННЯ». Ними на «Мокру Мрію» ринули чиновники: десятки худорлявих людей у мундирах, кожен із теками, печатками й чорнильницями, прив'язаними до пояса, як гранати.
— Усім залишатися на місцях! — гаркнув перший. — Проводиться планова інспекція!
— Це піратський корабель! — вигукнув Гнилозуб. — Тут не інспектують! Тут заходять із шаблею!
— Шабля, — холодно зауважив другий чиновник, дивлячись у список, — потребує окремого дозволу. У вас є дозвіл на шаблю?
— У мене є шабля!
— Це не дозвіл. Це шабля.
Сер Гонорій виступив уперед, високо піднявши щит.
— Шановний пане, прошу вибачення, але я змушений захищати цей корабель. Вибачте. І заздалегідь вибачте за те, що я зараз зроблю.
Він змахнув щитом, і троє чиновників зіскочили з трапа, пролетіли кілька метрів і впали на подушку з документів, яку хтось дбайливо підстелив у них під ногами. Чиновників було надто багато, а щит лицаря один.
— Золото! — гукнув Гнилозуб. — Відверни!
— Знову?
— Знову!
— ЗОЛОТО! — заволав гоблін на всю палубу. — ТУТ ЗОЛОТО! ХТО ХОЧЕ ПОДИВИТИСЯ?
Чиновники завмерли. Усі, як один. Кожен нахилив голову й обережно, з виразом глибокої підозри, подивився на гобліна.
— Золото підлягає декларації, — повільно проказав Пунктуарій.
— Ми його не декларували, — чесно визнав Золото.
— Тоді воно підлягає конфіскації.
— А тоді воно вже не золото, — тихо мовив гоблін, і в його голосі пролунав справжній жах. — А що ж тоді?
— Державний актив.
Слова «державний актив» прозвучали так страшно, що навіть Протокол здригнувся.
Битва печаток
Перший штамп прилетів у лицаря. Він пролунав у повітрі, як постріл, і ліг на нагрудник чорним круглим відбитком із написом: «ПЕРЕВІРЕНО». Сер Гонорій охнув і заціпенів: усе тіло його раптом стало важким і нерухомим, наче його внесли до архіву.
— Це «Печатка Затвердження», — з жахом прошепотіла Іліріель. — Вона зупиняє будь-який рух, поки не надійде підпис вищого начальства!
— Вибачте, — тихо промовив сер Гонорій, не ворушачись. — Здається, я застряг.
Другий штамп потрапив у Золото, і гоблін миттю став нерухомим із піднятою рукою, прикрашеною відбитком «ЗАДЕКЛАРОВАНО». Протокол, на диво, заховався під штурвал і почав виголошувати з-під нього найнеприємніші таємниці чиновників:
— Інспектор Пунктуарій третій рік не платить за обіди! А пан із синьою печаткою користується чужою чорнильницею! А та, що в окулярах, крадькома читає романи!
У лавах чиновників зчинився гомін. Хтось ойкнув, хтось сховав книгу, хтось почав виправдовуватись. На мить штампування припинилося.
— Іліріель! — гаркнув Гнилозуб. — Тепер!
Іліріель випросталась. Усі чиновники дивились на Протокола. Жодних очей на ній.
Вона зробила глибокий вдих, змахнула паличкою й тихо прошепотіла слово.
У повітрі розцвіли сотні паперових метеликів: пожовклі форми, бланки, звіти й довідки, які ледь не двадцять років стояли без діла в чиновницьких тека́х. Вони здіймалися хмарою, затуляли простір, залітали за комірі, під мундири, в рукави й навіть у рупор Інспектора, від чого його голос на мить перетворився на гучне й дуже ображене «ф-ф-ф-ф».
[Іліріель Шепіт: «Паперова Заметіль» (ур. 14).] [Ефект: чиновники тимчасово заплутані.] [Упевненість: 3 → 4.] [Система: цього разу їй навіть не потрібні були ваші відволікання. Але вона цього ще не знає.]