Реєстрація
Імперські чиновники піднімалися стежкою рівним строєм, як мурашки, що несуть на спинах гори паперу. Попереду йшов худий чоловік із довгим носом і двома рядами ґудзиків на мундирі. На грудях у нього висіла табличка: «ІНСПЕКТОР ПУНКТУАРІЙ. ЯКЩО ВИ ЦЕ ЧИТАЄТЕ, ВИ ВЖЕ ПОРУШУЄТЕ».
— Громадяни! — оголосив він, піднявши сувій. — На підставі Параграфа сімнадцятого імперського регламенту вам належить пройти перевірку документів і зареєструвати своє існування!
— Ми живі люди, — стримано повідомив сер Гонорій. — Ми не маємо звички реєструватися.
— Це порушення.
— Вибачте, але ми зайняті.
— Це подвійне порушення.
Гнилозуб перевів погляд на печеру, звідки долинало тихе, рівне сопіння. Потім на Іліріель, що стояла поряд і кусала нігті.
— Ти можеш закрити вхід? — прошепотів він.
— Заклинанням тиші, — ледь чутно сказала вона. — Але мені потрібно, щоб на мене ніхто не дивився.
— Усі дивитимуться на мене, — запевнив Гнилозуб.
Він зробив крок уперед і гучно, на всю гору, вигукнув:
— СЛУХАЙТЕ, ПАНОВЕ ЧИНОВНИКИ! Я, капітан Гнилозуб, у присутності свідків заявляю: я не маю при собі ні паперів, ні печаток, ні поваги до вашого начальства!
Усі, хто був на схилі, повернули голови до нього. Іліріель, непомітна, як тінь, випросталася, прошепотіла слово, і вхід у печеру м'яко затягнуло тонкою срібною плівкою.
[Іліріель Шепіт: «Печатка Тиші» (ур. 14).] [Дракон: спить далі.] [Чиновники: не чують нічого, що відбувається всередині.] [Система: вдалий відволікаючий маневр. Мабуть, уперше за весь ваш час у цьому світі.]
Інспектор Пунктуарій збліднів.
— Це образа посадової особи! — закричав він. — Усім загонам: затримати порушників!
— А тепер, — тихо сказав Гнилозуб, — тікаймо.
Утеча
Тікали вони так, як тікають люди, що ніколи не мали чіткого плану відступу: безладно, голосно й у різні боки. Сер Гонорій біг, регулярно озираючись і вибачаючись перед переслідувачами за те, що вони не встигають. Золото щосили тягнув мішок із монетами й мало не впав кілька разів. Іліріель щохвилини оберталася, щоб перевірити, чи дивиться на неї хтось, і щоразу з полегшенням виявляла, що ні. Протокол летів поруч і, на диво, мовчав: він теж хотів жити.
— Куди? — задихано крикнув сер Гонорій.
— Вниз! — гукнув Гнилозуб.
— Там пустеля!
— Тим краще! Там немає печаток!
Стежка круто обривалась донизу, і за кілька хвилин вони вже мчали по гарячому піску Пересохлого Моря. Позаду лунали крики чиновників: «Зупиніться! Це перевірка!» Потім голоси ставали все тихішими, бо імперські мундири, зшиті для кабінетів, а не для пустель, повільно починали злипатися від поту.
Врешті вони зупинилися. Піщані дюни тяглись до обрію, бліді й мовчазні. Над ними висіло сонце, велике й байдуже, як чиновник у відпустці.
— Це місце, — прохрипів Гнилозуб, ковтаючи повітря, — колись було морем?
— Так, — тихо мовила Іліріель, що вже почала читати з записника. — За літописами, Велике Море зникло одного ранку. Мудреці досі сперечаються чому.
— Його викреслили, — сказав голос, якого ніхто не очікував.
Усі озирнулися. Голос належав Протоколу, що сидів на плечі Гнилозуба й дивився кудись у піски.
— Помилка в реєстрі, — додав він. — Це записано в мене ще з моменту призначення, у службовій примітці.
Гнилозуб заціпенів.
— Тобто море викреслила… вона?
— Або хтось із її колег. Там не розбереш.
Гнилозуб довго мовчав. Потім повільно опустився на пісок і дивився перед собою з виразом людини, яка тільки-но дізналась, що її улюблений будинок скасували через друкарську помилку.
— Я сорок років, — глухо сказав він, — шукав це кляте море, щоб знову плавати. А воно просто… забули надрукувати?
— Вибачте, — тихо озвався сер Гонорій. — Мені дуже шкода.
Золото
Золото, що відпочивав неподалік, раптом підскочив і вчепився в Гнилозубів рукав.
— Капітане! Золото!
— Ти ж Золото.
— Я тут ні до чого! Тут золото! Багато! Воно блищить під піском, он там, за тією дюною!
Гнилозуб підвівся. В очах з'явився вогник, якого не було з самої Золотої Надії.
Вони побігли. За дюною, наполовину втоплений у піску, лежав величезний предмет. Спершу здалося, що це гора. Потім хтось помітив щогли. Потім борти. Потім розбите, але ще помітне позолочене різьблення на носі: русалка з мечем у руках і дуже сердитим виразом обличчя.
Це був корабель.
Справжній, величний, масивний військовий галеон із трьома щоглами, з облупленою чорною фарбою, потрісканим деревом і вицвілими вітрилами, що висіли, як стара білизна. На кормі був вирізьблений напис, місцями стертий піском: «МОКРА МРІЯ».
— Це… — прошепотів Гнилозуб і замовк.