Схил
До лігва Ормунда Хропучого вела стежка, що петляла між скелями, наче п'яний павук. Гнилозуб ішов першим, сер Гонорій замикав колону, а посередині, обмінюючись тривожними поглядами, йшли ельфійка, гоблін і папуга.
— Отже, — вкотре повторив Гнилозуб, — слухайте уважно. Дракон. Скарб. Ми тихо заходимо, тихо беремо й тихо виходимо.
— Це занадто багато «тихо», — зауважив Протокол. — Ти ж нічого не робиш тихо.
— Я можу.
— Ти зараз кричиш пошепки.
— Це інше.
Під ногами щось хруснуло. Гнилозуб зупинився, глянув униз і побачив кістку завбільшки з його руку.
— Вибачте, — тихо мовив сер Гонорій. — Здається, це шукач скарбів. Вони часто сюди приходять.
— Живі?
— Були.
Золото зненацька присів і притулив вухо до землі.
— Там щось гуде, — прошепотів він. — Глибоко. Ніби хтось роздмухує величезні міхи.
Іліріель зблідла.
— Це дихання, — ледь чутно мовила вона. — Дракон спить… або майже спить.
— Майже? — перепитав Гнилозуб.
— Він дихає так, наче не спав уже дуже давно, — пояснила вона. — У книжках це називається «безсоння древніх».
Лігво
Увійти в печеру було легко: вхід виявився величезною, широко відчиненою пащею з гострими сталактитами, що нависали, як зуби. Усередині було тепло й пахло дивною сумішшю сірки, старих книжок і дитячої ковдри. Стіни мерехтіли від золотого блиску: монети, чаші, мечі, корони, статуї, обручі, діаманти завбільшки з кулак. Цілі гори скарбів, яких Гнилозуб не бачив ніколи й до яких, звісно, нестримно потягнулися його руки.
— Не поспішай, — прошепотів Протокол.
— Я не поспішаю.
— Ти біжиш.
— Я швидко йду.
— Він швидко біжить, — повідомив папуга Золоту.
Посеред печери на величезній золотій купі лежав дракон. Він був зеленим, вкритим лускою, схожою на облуплену черепицю, з роговими виступами, з-під яких стирчали сивіючі вуса. Але найбільше вражало інше: під його закритими повіками чорніли круги, настільки глибокі, що в них можна було заховати невеликий човен.
[Ормунд Хропучий. Дракон. Вік: 1 047 років.] [Здоров'я: 92%.] [Втома: 100%.] [Статус: «Не чіпати».] [Примітка: цього разу ми не жартуємо.]
Гнилозуб ступив уперед. Скарб заскрипів під ногою. Дракон розплющив одне око, величезне, золоте, сповнене такого безмежного смутку, що в Іліріель мимоволі навернулась сльоза.
— Хто там? — прогудів він. Голос був повільним і сонним, як у людини, яку розбудили серед ночі.
— Капітан Гнилозуб, — відрекомендувався той, ховаючи вдавану зухвалість. — Прийшов, значить, за скарбом.
Дракон тяжко зітхнув, і повітря в печері здригнулося.
— Беріть, — сказав він.
Гнилозуб отетерів.
— Що?
— Беріть скарб. Скільки вам треба. Пів печери? Усю? Мені однаково. Тільки… — він зробив паузу, видихнув димом і прошепотів: — будь ласка… дайте мені поспати.
Скарга
У печері запала мовчанка. Навіть Протокол замовк, що траплялося вкрай рідко.
— Вибачте, — першим озвався сер Гонорій. — Мені здається, ми щойно побачили найщиріше прохання за всю мою кар'єру.
— Я не спав уже тисячу років, — сумно сказав дракон і, схоже, ледве стримував сльози. — Спершу була війна внизу, у долині. Потім будували дороги. Потім сперечалися про межі. Потім приходили герої, щоб мене вбити, і ввічливо питали, чи не заважають. Потім імператор прислав чиновників, які щоранку під вхід приходять із сурмами й кричать: «Реєстрація! Реєстрація!»
— Це ж справді огидно, — визнав Гнилозуб.
— Вони виголошують це о п'ятій ранку.
— Це злочин.
— Я просив їх приходити пізніше. Вони відповіли, що це «порушення регламенту».
— Він правду каже, — тихо шепнула Іліріель, нахилившись до гобліна. — Імперські клерки на таке здатні.
— А ще, — вже майже плачучи, додав дракон, — мій власний скарб гримить, коли я перевертаюся. Монети дзвенять, обручі брязкають, мечі падають. Я пробував перекласти все в інше місце, але там теж дзвенить.
— Це справжня трагедія, — урочисто мовив Протокол, поклавши голову набік. — Мабуть, перша у світі, де скарб заважає власникові.
Гнилозуб подивився на дракона, на золото, на золото, на дракона. Потім довго мовчав, чого з ним зазвичай не траплялося.
— Отже, — нарешті сказав він, — ти не хочеш скарбу.
— Ні.
— Не хочеш, щоб він лежав без діла.
— Не хочу.
— Ти просто хочеш спокою.
— Так.
— І готовий за нього заплатити.
— Усе, що тут лежить.
Гнилозуб повільно простягнув руку й урочисто поклав дракону на кіготь одну монету.