Республіка Гнилозуба

Том 1 «Остання бочка» Розділ 7. Дракон, який хоче спати

Схил

До лігва Ормунда Хропучого вела стежка, що петляла між скелями, наче п'яний павук. Гнилозуб ішов першим, сер Гонорій замикав колону, а посередині, обмінюючись тривожними поглядами, йшли ельфійка, гоблін і папуга.

— Отже, — вкотре повторив Гнилозуб, — слухайте уважно. Дракон. Скарб. Ми тихо заходимо, тихо беремо й тихо виходимо.

— Це занадто багато «тихо», — зауважив Протокол. — Ти ж нічого не робиш тихо.

— Я можу.

— Ти зараз кричиш пошепки.

— Це інше.

Під ногами щось хруснуло. Гнилозуб зупинився, глянув униз і побачив кістку завбільшки з його руку.

— Вибачте, — тихо мовив сер Гонорій. — Здається, це шукач скарбів. Вони часто сюди приходять.

— Живі?

— Були.

Золото зненацька присів і притулив вухо до землі.

— Там щось гуде, — прошепотів він. — Глибоко. Ніби хтось роздмухує величезні міхи.

Іліріель зблідла.

— Це дихання, — ледь чутно мовила вона. — Дракон спить… або майже спить.

— Майже? — перепитав Гнилозуб.

— Він дихає так, наче не спав уже дуже давно, — пояснила вона. — У книжках це називається «безсоння древніх».

Лігво

Увійти в печеру було легко: вхід виявився величезною, широко відчиненою пащею з гострими сталактитами, що нависали, як зуби. Усередині було тепло й пахло дивною сумішшю сірки, старих книжок і дитячої ковдри. Стіни мерехтіли від золотого блиску: монети, чаші, мечі, корони, статуї, обручі, діаманти завбільшки з кулак. Цілі гори скарбів, яких Гнилозуб не бачив ніколи й до яких, звісно, нестримно потягнулися його руки.

— Не поспішай, — прошепотів Протокол.

— Я не поспішаю.

— Ти біжиш.

— Я швидко йду.

— Він швидко біжить, — повідомив папуга Золоту.

Посеред печери на величезній золотій купі лежав дракон. Він був зеленим, вкритим лускою, схожою на облуплену черепицю, з роговими виступами, з-під яких стирчали сивіючі вуса. Але найбільше вражало інше: під його закритими повіками чорніли круги, настільки глибокі, що в них можна було заховати невеликий човен.

[Ормунд Хропучий. Дракон. Вік: 1 047 років.] [Здоров'я: 92%.] [Втома: 100%.] [Статус: «Не чіпати».] [Примітка: цього разу ми не жартуємо.]

Гнилозуб ступив уперед. Скарб заскрипів під ногою. Дракон розплющив одне око, величезне, золоте, сповнене такого безмежного смутку, що в Іліріель мимоволі навернулась сльоза.

— Хто там? — прогудів він. Голос був повільним і сонним, як у людини, яку розбудили серед ночі.

— Капітан Гнилозуб, — відрекомендувався той, ховаючи вдавану зухвалість. — Прийшов, значить, за скарбом.

Дракон тяжко зітхнув, і повітря в печері здригнулося.

— Беріть, — сказав він.

Гнилозуб отетерів.

— Що?

— Беріть скарб. Скільки вам треба. Пів печери? Усю? Мені однаково. Тільки… — він зробив паузу, видихнув димом і прошепотів: — будь ласка… дайте мені поспати.

Скарга

У печері запала мовчанка. Навіть Протокол замовк, що траплялося вкрай рідко.

— Вибачте, — першим озвався сер Гонорій. — Мені здається, ми щойно побачили найщиріше прохання за всю мою кар'єру.

— Я не спав уже тисячу років, — сумно сказав дракон і, схоже, ледве стримував сльози. — Спершу була війна внизу, у долині. Потім будували дороги. Потім сперечалися про межі. Потім приходили герої, щоб мене вбити, і ввічливо питали, чи не заважають. Потім імператор прислав чиновників, які щоранку під вхід приходять із сурмами й кричать: «Реєстрація! Реєстрація!»

— Це ж справді огидно, — визнав Гнилозуб.

— Вони виголошують це о п'ятій ранку.

— Це злочин.

— Я просив їх приходити пізніше. Вони відповіли, що це «порушення регламенту».

— Він правду каже, — тихо шепнула Іліріель, нахилившись до гобліна. — Імперські клерки на таке здатні.

— А ще, — вже майже плачучи, додав дракон, — мій власний скарб гримить, коли я перевертаюся. Монети дзвенять, обручі брязкають, мечі падають. Я пробував перекласти все в інше місце, але там теж дзвенить.

— Це справжня трагедія, — урочисто мовив Протокол, поклавши голову набік. — Мабуть, перша у світі, де скарб заважає власникові.

Гнилозуб подивився на дракона, на золото, на золото, на дракона. Потім довго мовчав, чого з ним зазвичай не траплялося.

— Отже, — нарешті сказав він, — ти не хочеш скарбу.

— Ні.

— Не хочеш, щоб він лежав без діла.

— Не хочу.

— Ти просто хочеш спокою.

— Так.

— І готовий за нього заплатити.

— Усе, що тут лежить.

Гнилозуб повільно простягнув руку й урочисто поклав дракону на кіготь одну монету.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше