Республіка Гнилозуба

Том 1 «Остання бочка» Розділ 5. Геніальний план

Дорога

До міста Золота Надія вела єдина дорога, яку король називав «головним трактом», а місцеві «тією канавою». Гнилозуб ішов по ній уже годину й підсумував так:

— Півтора дні на ногах без жодної кружки рому. Якщо це героїчна пригода, то мені вже набридло.

— Вибачте, — одразу озвався сер Гонорій. — Це моя провина. Я мав попередити, що тракт у поганому стані.

— Це не твоя провина.

— Але я вже вибачився, і мені від цього легше.

— Він вибачається за погоду, — шепнув Протокол Золоту. — Учора вибачався перед каменем.

— Камінь прийняв, — серйозно відповів лицар.

Золото, що йшов позаду й обнюхував кожне дерево в пошуках чогось блискучого, зненацька зупинився.

— Тут щось блищить.

Усі зупинилися.

— Де?

— У тому кущі. Двадцять кроків ліворуч. Невелике, золотаве. Здається, окуляри.

Гнилозуб примружився. Кущ ворухнувся, і з нього обережно виглянула дівчина-ельфійка з бірюзовим волоссям, у фіолетовому капелюсі, що був їй завеликий, і з виразом глибокого жаху, наче її щойно викрили на злочині.

— Мені дуже шкода, — прошепотіла вона так тихо, що ніхто нічого не почув.

— Вона каже, що їй шкода, — з готовністю переклав Протокол. — І що вона боїться нас більше, ніж ми її.

— Це правда, — ледь чутно підтвердила дівчина й червоніла, поки не стала схожою на помідор у капелюшку.

[Новий супутник: Іліріель Шепіт.] [Клас: чарівниця, ур. 14.] [Сором'язливість: 99.] [Упевненість: 2.] [Здатність: заклинання спрацьовують краще, коли ніхто не дивиться.] [Примітка: це неможливо влаштувати.]

Знайомство

Іліріель, як виявилося, була головним магом гільдії, якого гільдія надсилала в будь-яку партію з обов'язковою формулою: «Спробуйте, будь ласка, мене не помічати».

— Король попросив гільдію дати нам спеціаліста, — пояснив сер Гонорій. — Вона сама зголосилася, але ховається вже третій день.

— Чому? — спитав Гнилозуб.

— Бо там, де хтось є, — прошепотіла Іліріель, — вона не вміє чаклувати. Бо дивляться.

— Вона не вміє чаклувати, коли дивляться, — повторив Протокол голосно, на всю дорогу.

Ельфійка зіщулилася.

— А я, між іншим, можу не дивитися, — доброзичливо сказав Золото й заплющив одне око. — А чарувати можна?

— Н-ні, — відповіла вона. — Тобто… можна, але ви тоді одним оком дивитесь.

— Це ж півоком.

— Це вже перебір.

Продовжувати розмову, здавалося, було безглуздо. Тому Гнилозуб зробив єдине, що вмів у безвиході: вирішив діяти.

— Хай іде з нами, — сказав він. — Нехай чарує тоді, коли ми повернемося спиною.

— Але ж ви сказали «чарує»? — перепитала Іліріель.

— Сказав.

— І ви хочете, щоб я чарувала?

— Хочу.

Ельфійка раптом глибоко вдихнула, випросталась і прошепотіла:

— Тоді… я згодна.

Перше слово її голос зірвав, але далі пішло краще.

Розбійники

На повороті дороги з-за каміння вискочили троє здоровенних чоловіків із дубцями. Той, що стояв посередині, був височезний, у шкіряній жилетці й із татуюванням на лисині, яке мало означати «Смерть», а читалося як «Серть».

— Гроші або життя! — закричав він.

— Золото або життя, — виправив другий, нижчий, із шрамом.

— Гроші, золото й життя, — підсумував третій.

Гнилозуб подивився на них із цікавістю фахівця, що бачив чимало неотесаних колег.

— Так не грабують, — сказав він. — Спершу треба пояснити, що ви озброєні, потім дати час подумати, а вже тоді…

— Мовчи! — гаркнув Серть.

Сер Гонорій одразу виступив уперед.

— Шановні панове, ми не маємо наміру вам шкодити. Прошу вибачення за незручності, але чи не могли б ви…

— Мовчи теж!

— Звісно. Вибачте.

Іліріель вчепилася у плащ Золота й почала повільно відступати до кущів. Протокол приєднався до неї, бо любив ховатися за тими, хто сильніше боявся.

— Отже, — Гнилозуб потер руки, — доведеться вдатися до тактики.

Він звів руки догори й різко гукнув так, як гукав колись на кораблі, коли тонула шлюпка:

— Увага, екіпаж! Усі на мої сигнали! Перший залп по лівому борту, другий по правому, а ці бовдури… ЩОБ ПРОВАЛИЛИСЯ ПІД ЗЕМЛЮ!

Скіл «Слово — не горобець» цього разу не вагався ні секунди.

Земля під ногами розбійників розійшлася з тріском, і всі троє зникли в ямі, що з'явилася нізвідки. Там щось булькнуло, потім тихо зітхнуло. Із глибини долинув голос Серті:

— Нам тут нормально, дякуємо!




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше