Лист
Королівський гонець ще не відсапався, а вже встиг розкласти на стійці лист із трьома печатками, двома гербами й плямою від борщу.
— Його Величність король Богдан, — виголосив він, ледве тримаючись на ногах, — просить героя з'явитися до палацу терміново. Йдеться про долю королівства!
— Скільки? — одразу спитав Гнилозуб.
— Чого скільки?
— Плати. Доля королівства, кажете. Це має коштувати.
Гонець розгубився.
— Це… в листі не вказано.
— Тоді яка частка?
— Яка… частка?
— Яка частка від здобичі нам належить, — терпляче пояснив Гнилозуб. — Ви ж не думаєте, що я врятую вам державу за подяку й два яблука.
— Два яблука, — несподівано зацікавився Золото, — це що, окрема нагорода?
Протокол сумно зітхнув.
— Він завжди так починає, — повідомив він гонцю. — А закінчує зазвичай тим, що палає чийсь склад.
Палац
Палац короля Богдана Безгрошового був гарним. Із зовні. Усередині ж він нагадував людину, що надягла костюм, а під ним сорочку не прасувала вже кілька століть. Килими були вицвілими, колони потрісканими, а замість люстри в тронному залі висіла на ланцюгу величезна цибулина, у якій хтось із відчаю встромив свічку.
— Це люстра, — вчасно пояснив придворний. — Справжню ми закладли.
На троні сидів кремезний чоловік із розкішними вусами й виразом людини, що шість місяців перераховувала гроші й щоразу виходило однаково мало. Побачивши Гнилозуба, він схопився, розкинув руки й радісно вигукнув:
— Герой! Нарешті! Я знав, що боги не покинуть Дзвінкогір'я! Імператор Тіберій Печатний уже п'ять років вимагає підшити нашу країну до його справи, а в нас немає ні війська, ні казни…
— Яка частка? — спитав Гнилозуб.
Повисла пауза. Придворні перезирнулися. Король на мить завмер із розкинутими руками, наче вирішуючи, чи варто їх опускати.
— Частка… чого? — обережно перепитав він.
— Від усього, що ми знайдемо, відіб'ємо чи… тобто врятуємо, — виправився Гнилозуб, ковтнувши слово «пограбуємо».
Король повагався.
— Три відсотки? — несміливо запропонував він.
— Три!
— І купон на безкоштовну вечерю в королівській корчмі.
— Він торгується гірше за мого колишнього старпома, — доповів Протокол. — А той продав навіть власну шлюпку.
— Сорок, — спокійно сказав Гнилозуб.
— Чотири, — відповів король.
— Тридцять п'ять.
— Чотири з половиною, бо я вже й так йду на великі поступки.
Після цього обидва замовкли й пильно подивилися один на одного з тією ніжністю, з якою дивляться лише рівні суперники, що вже цінують один одного.
[Система: переговори. Опонент: король Богдан Безгрошовий.] [Його навичка «Торгуватися в безвиході»: ур. 80.] [Ваша навичка «Торгуватися на всяк випадок»: ур. 92.] [Система просить вас пожаліти короля.]
— П'ять, — зітхнув Гнилозуб, до власного здивування.
— Домовились! — король був такий щасливий, що ледь не заплакав.
— І корчма, — додав Золото.
— Корчма теж, — легко погодився король, бо корчма все одно належала не йому.
Спостерігач
Коли угоду нарешті скріпили підписом (Гнилозуб поставив хрестик, король підписався так, що його не прочитав би й він сам), Богдан почесав вуса й щось пробурмотів придворному. Той швидко кивнув і вийшов.
— Є ще одна умова, — стримано сказав король. — Ви ж розумієте, ми не можемо відправити на небезпечну місію людину з… вашою репутацією без нагляду. Тож із вами піде спостерігач.
— Я не потребую няньки, — буркнув Гнилозуб.
— Це не нянька, це лицар.
Двері тронного залу розчинилися, і всередину величною ходою ввійшов високий чоловік у ретельно відполірованих, але місцями побитих обладунках, із червоним султаном на шоломі й щитом, на якому красувалася подряпина. Він ступив три кроки, зупинився, вклонився королеві, потім вклонився Гнилозубові й сказав голосом, сповненим такої шляхетності, що в залі стало ніяково:
— Сер Гонорій Бездоганний, до ваших послуг, шановний пане. Приношу вибачення за нашу бідність, за запах цибулі й за все, що ви ще не встигли зробити.
Гнилозуб підвів брову.
— Я ще нічого не зробив.
— Я знаю, — серйозно відповів лицар. — Просто на всякий випадок.
[Новий супутник: сер Гонорій Бездоганний.] [Клас: лицар.] [Честь: 99.] [Здоровий глузд: 3.] [Вибачення за добу: 47 (рекорд королівства).] [Примітка: у присутності героя показник «Вибачення» зростатиме.]
Протокол схилив голову набік.
— Цей мені подобається, — оголосив він. — Він вибачається ще до того, як ти його образиш.
— Не слухайте його, — швидко сказав Гнилозуб, але було пізно.