Бал 2

 Він одразу упав у очі. Особлива чарівність і  вікова привабливість окутували не лише Вічного Короля, а й його оточення: тітоньок Нашель, Роману і Чадгара.

Побачивши вервечку ічніїток, Різарт ковзнув поглядом по всіх і зупинився на Ірельці. Вона з радісним стуком серця відмітила легкий зліт його брови й мікронахил голови, адресований саме їй.

Миттю потупила очі. 

Штюх, який же Вічний Король красивий! Кожен рух, кожен жест були просочені любовними чарами, незважаючи на ствердження, що арджазійська магія зникла. Нічого вона не зникла. Вона в його нутрі назавжди, пробрала до мозку кісток, чується в виборі одягу, в цій сорочці кольору океану, темних штанах, в поставі; вона, ця немовби зникла магія, все одно дістає, навіть на віддалі, досі безсовісно, без дозволу проникає в серце і розум. 

Знову глянула Різарта. Він усміхнувся з натяком на обіцянку. 

Відчуття, що океан вийшов з берегів і направився виключно до Ірельки. 

Вона подумки подякувала ічніїткам за тренування ходи, інакше неодмінно збилася б ритму. 

“Так, не зациклюватися на Різарті”, — скомандувала собі подумки й окинула поглядом залу. 

Приємна музика личила блиску прикрас і шовків гостей, вишуканості, з якою були сервіровані столи, квітам і зелені, що вилися стінами і ширмами, ненав’язливо зонуючи простір, — і не личила прискіпливості, з якою більшість присутніх дивилися на ічніїток.  В усіх звернених на них очах так і миготіла  шкала каштановості кіс та зелені очей.

— Щорічна традиційна вистава, — промовила Жванка, оглянувшись до Ірельки  з офіційною усмішкою. 

По спини пробіг холодок хвилювання. Неоліна, яку вважала аристократкою, мимоволі вчепилася в тонку руку Талі.

 Ззаду хтось зашпортнувся, Руз стишила хід і  шепнула “Помаліше".

Вона залишалася спокійною. хоча саме її зовнішність і сукня діяли як справжній магніт для поглядів. Подруга дійсно затьмарувала усіх. Ну хіба ще  виділявся єдиний “братик” Лазар, сьогодні просто прекрасний  і усміхнений, з пишною шевелюрою, у провокативно ніжній і одночасно елегантній темно-малиновій сорочці й чорних вузьких штанах. 

Лася направила воїх ічніток до Вічної Сімейки. 

Сьогодні всі отримають її увагу: коли присідатимуть в реверансі.

Ірелькине хвилювання окупилося дорогоцінним проникливим і радим зеленим  поглядом: на цей раз не довшим за ті, якими він обдарував Ласю, Талю і Неоліну; вітальна фраза теж нічим не відрізнялася. 

“Це тому, що поряд Тітоньки”,— подумала Ірелька. 

Але Тітоньки виглядали безтурботними й доброзичливими. 

Коли відходила, серце замирало від щастя. І його можна було не приховувати: такими тут були усі.

Згодом зала завирувала, зашурхотіла: гості розділилися. Одна частина відступила, друга  рушила, щоб вишикуватися в почесний стрій до чотирьох тронів. 

— Його величність Різарт, королівство Арджайза! 

Ірелька виглянула з-за плечей, щоб спостерігати, як він іде під мелодію гімну королівства, але побачила лише кроки на підвищення,  розворот, присідання на трон. Магічний фокус Залу П’ятьох Королів надав особливої виразності; корона, діаманти і смарагди, дороговизна тканини, вишивка з вміло доданими дорогоцінними камінчиками, — всі деталі, які не вловило око зразу, можна було помітити тепер. Ірелька ж дивилася в очі короля. Навіть здалеку, прихована шовками і зачісками гостей, падала в їхню зелень, як у свій персональний океан.

— Магія тронів! Відчуваєш, як дме захопленням? — прошепотіла Руз.

— Тут для захоплення і магія не потрібна, — констатувала Ірелька, пізнувато зрозумівши, що зробила це вголос і трохи сумно.

— Ну й прекрасно, не сумуй і не забороняй собі милуватися: красиві люди — як прекрасні пейзажі,  саме для того й створені, щоб на них заглядатися, —  Руз стиснула долоню і підморгнула.

— А що як Різарт помітить? Магія тронів явно двостороння, і він теж бачить усіх виразніше. 

— Запевняю тебе, він давно навчився з цим жити.

"Що правда, то правда" — Ірелька мимоволі зітхнула. 

— Королева Зорана, королівство Сірон! — прозвучало в залі. 

Магічний фокус змістився, але стандартна владна краса, елегантність і впевненість фіктивної мами Лардена не надто вражали. 

Проте захоплення все одно витало в просторі, магічне чи ні, воно щедро окутувало дінайська пару, Лардена, Лліреля і Ладу. Якщо десь на задньому план укогось і була критична думка, що дінайці в надто простому вбранні, Ларден король недобудованого королівства, а Ллірель і Лада взагалі не подружжя, то суттєво придушувалася загальною радістю і бажанням свята — і тут не розбереш, магічні вони чи ні.

Сьогоднішнє налаштування — веселитися, їсти, пити, танцювати, насолоджуватися моментом і менше думати. Цей настрій підігріли промови невимушених правителів королівств. 

Танець Літа - Осені Ірелька  майже не побачила. Кілька разів ставала навшпиньки, але не настільки довго, щоб роздивитися Натана з Адліною і оцінити майстерність. Зате в поле зору потрапила Еліна, і з її задоволеного виразу обличчя зрозуміла, що лінс з арджазійкою були на висоті.

Коли розставили столи, Лася почала збирати ічніїток, як квочка курчат.

Ірелька зітхнула, скосивши погляд на вільний столик під невисокою квітковою ширмою, який облюбували Юча і Тома. Там якраз були вільні місця.

— Іріель, Руз, ходімо,, — торкнула плече Неоліна.

Стіл ічніїїток виявився під стіною, недалеко від сімейки 

Алозійських. Напевно, щоб зручніше було спостерігати за Вічними Дітками. Втім, там, де випало присісти Ірельці, теж відкривався гарний вид на Різарта.

Вічний Король зиркнув на своїх “діток”, на Ірельку, серце солодко забилося  і про незручності було забуто.

Лася скомандувала переставати дивитися на страви і приступати до дії. 

Руз тільки того і чекала. Ірелька її підтримала. Братик Лазар навпроти поглянув, що зі столового наряддя вони використали, для якої справи і як, і витончено повторив. Молодець, коли Дейра навчала етикету за  столом, Ірелька не була такою зграбною з першого разу.