Розділ 6

Снилося мені щось дивне, я це відчувала кожною клітиною свого тіла. Інтуїція кричала, що сон був дуже важливий, але, на жаль, я його практично повністю забула. Пам'ятала тільки, що там був Інгіріс, який тримав наді мною такий великий ніж, яким зазвичай обробляють дичину. А ще пам'ятаю Аліссію, яка щось кричала та намагалася прорватися до мене крізь дзеркало. Чи означав цей сон наближення лиха, чи був звичайною реакцією на стрес?

Чоловіка у кімнаті вже не було, коли я обережно визирнула перевірити. Натомість, Констанція вже клопотала навкруги, протираючи пил на стелажі і складаючи акуратною стопкою розкидані мною напередодні папери.

— Тайро, ви вже прокинулися? — вильнула вона хвостом, ледь не зачепивши чашку на столі під час різкого розвороту. — Приготувати ванну?

— Так, будь ласкава, — вимучено посміхнулася їй, на ходу намагаючись вигадати якийсь хитрий план. — А потім, прослідкуй, щоб до моїх апартаментів ніхто не ввійшов.

— Добре! Не пускати нікого, окрім тайра Інгіріса.

— Ні, не пускати нікого взагалі. А його – особливо!

Погане передчуття дряпало гострими лезами зсередини. Серце заходилося в шаленому темпі, тіло напружилося так сильно, що здавалося ось-ось і мені дихати стане складно. Голова розколювалася, біль погрожував перерости в мігрень і вкласти мене в ліжко на весь день. А в мене ще стільки справ, що я просто не можу дозволити собі провалятися весь цей час.

Наспіх випивши свій ранковий чай, який на моє прохання заварював Алоній, я випроводила служницю і з усією рішучістю завмерла навпроти дзеркала.

— Аліссія, ти мені терміново потрібна, мені необхідні відповіді, — вперши руки в раму, я вдивлялася у власне відображення. — Почуй мене!

І знову нічого не відбулося. Здавалося, що сам всесвіт з мене вирішив познущатися і подивитися, як же я вибиратимуся з її міцних сіток. Минали хвилини, я знову і знову повторювала, що мені треба поговорити. Благала, гарчала, злилася і знову просила прокляте дзеркало зв'язати мене з дівчиною. Звичайно, навряд чи справа була в самому дзеркалі, можливо, не тільки з його допомогою можна було поговорити з горе-ректоркою, але зараз у мене було тільки воно. І на жаль, воно, як і раніше, показувало лише моє власне безсилля.

— Та якого біса?! — вигукнула я, вдаривши долонями по гладкій поверхні. — Негайно зв'яжи мене з Алісою, наказую, чуєш?!

У гніві я не одразу помітила, що саме вимагала. Аліса це я ж, правда? Зв'язатися сама з собою я і тут можу, мені не потрібні додаткові магічні гаджети. Але по дзеркалу раптом пішла бриж, сповіщаючи тим самим, що ось-ось побачу знайоме обличчя.

І я побачила! Боже, стався явний збій, бо переді мною з'явилася не Аліссія, вірніше сказати, не лише вона.

Такий знайомий вихор на потилиці я впізнала б із сотень інших, як і жестикуляцію, не кажучи вже про голос. Мій чоловік Віктор сидів на моєму улюбленому дивані, який я купила всього півроку тому на законну зарплатню, і щось весело розповідав іншій мені, точніше, Аліссії. Вітальню нашої квартири заливало яскраве сонячне світло, немов дражнячи мене і показуючи, що саме я втратила. А дівчина так щиро сміялася з розповіді Віктора, що в якийсь момент, я відчула себе зайвою на цьому святі життя. Відчуття, що я підглядаю за життям чужих, абсолютно щасливих людей, боляче подряпнуло душу.

"Потрібно розірвати зв'язок", — майнула думка. Бракувало ще, щоб Віктор розвернувся і виявив замість дзеркала незрозумілу картинку і зовсім незнайому йому жінку. Але я не могла поворухнутися, наче заворожена спостерігаючи за домашньою та теплою сценою.

Раптом Аліссія підвела голову, зустрічаючи погляд у відповідь і в німому подиві дивилася на мене. Я заметушилася, намагалася жестами показати їй, щоб відволікла Віктора, а сама тим часом намагалася "скинути дзвінок". Тицяла пальцями в дзеркальну гладь, проводила по ній руками, шепотіла "відключися", тому що голосно говорити не можна було.

— Люба, все гаразд? — почула стурбований голос чоловіка і шмигнула убік, намагаючись сховатись за межами видимості.

— Так-так, просто голова щось розболілася, — пискнула у відповідь Аліссія і вдавано забурмотіла, — ох, щось так погано стало. Ой, жах просто!

— Я викличу лікаря, — стурбованість у голосі чоловіка я розібрала чітко.

Тільки, який до дідька лікар?! Мало того, що сам Віктор може дізнатися про підміну, то ще й зовсім чужу людину вплутати? Ні-ні-ні!

— Ні, не треба лікаря, — дякую, тобі Боже, що в Аліссії вистачило мізків! — Краще сходи до аптеки за ліками. Ну, тими, як їх? Ти ж пам'ятаєш!

— Ти впевнена? А раптом стане гірше?

— Ні, я впевнена, все нормально. Просто треба прийняти ліки, а вони закінчилися.

Чому мені було так боляче? Віктор з такою ніжністю та занепокоєнням звертався до мене, ніби забув усі ті сварки та скандали за минулі роки. Здавалося, він так щиро дбав про мене.

Та кого я обманюю? Боляче, бо не я там сиджу, не до мене таке гарне ставлення чоловіка, а до зовсім іншої жінки. Так, ми сварилися і збиралися розлучитися, але стільки років шлюбу не можна було відкинути так швидко, та й почуття теж.

— Добре, я миттю!

Мені довелося мовчки чекати, поки Віктор похапцем збереться і піде геть. Я навіть дозволила собі трохи піддивитися за цим дійством. Дивлячись на його спину, коли чоловік пробіг повз дзеркало до дверей, я вже точно знала — це прощання.

— Боги, Алісо, ти збожеволіла? — накинулася на мене Аліссія, тільки-но Віктор пішов. — А якби він тебе побачив?

— Ну, вибачте, що завадила вашим посиденькам, — жовч лилася з моїх вуст справжньою річкою. — Я, між іншим, потрапила у великі неприємності, а ти за ці кілька днів жодного разу на зв'язок не вийшла!

— Кілька днів? Та від тебе звісток два місяці не було! Я вже не знала, що й думати.

Я здивовано кліпала очима і намагалася усвідомити почуте. Весь запал, який вулканом вирував усередині, вмить зник, залишивши по собі тільки неприємне почуття, яке гірким присмаком осіло в роті.