1

• Той Дмитро вже геть здурів,- подумав я поглянувши на свого колегу, що сидів навпроти мене у іншому куті величезного офісного простору.

Він сидів потупившись за своїм робочим столом. Вглядався десь значно нижче монітора комп’ютера, щось мугикав собі під ніс і час від часу покусував свою верхню губу, ріденько порослу рижуватими вусиками. Виглядав аж надто зосередженим та заклопотаним своїми думками. Він уже досить давно так занурений у себе, але такої прострації як тепер,за ним ще не помічалося. Колеги переглядалися між собою не розуміючи, що відбувається із Дмитром. Загалом він завжди був дивакуватим. Ще від перших днів його роботи у нашій агенції. Завжди був сам, щось бурмотів собі під ніс і мало реагував на оточуючих. Хоча, коли із ним на перекурі спілкуватися сам на сам, то він цілком нормальний хлопець, але аж надто собі на умі.

• Діма,- тихо промовила зі свого місця Ніна, висока сексуальна чорнявка,- Дмитро, ти що дрихнеш…, ей ти? – голосніше прикрикнула на нього.

Той а ні руху у її сторону. Жодної реакції на її оклик і слова. Усі присутні повернулися у його сторону, спостерігаючи за подією. Ніна піднялася і підійшла до його столу.

Що не казати, а Нінка звісно кралечка. Не дарма директор її так часто викликає до себе,то на перемовини, то обговорити деякі значущі, виробничі питання. Ага, знаю я ті перемовини. Усі в офісі знають. Така висока, чорняве волосся, як смола і густі, зелені очі. Я не бачив подібного поєднання і від того,ще більше хотілося із нею, ну як сказати, затусити. Одружуватися на такій, о ні ,зась, щоб потім усе життя скніти і ревнувати до кожного стовпа. То не по мені. Про мене краще щоб спокійніше. Он Жанночка у нас, мало чим програє їй. Також прекрасна, фігурка яка, носик, губки, але менш кричущою красою. Але з Ніною отак, туди – сюди, вечірка, афте паті, я би був не проти.Все можливо, чому ж ні! Можливо, ще й матиму колись нагоду. Вона у нас в агенції ніби Міс Офіс. А фірма ж то чималенька, охочих на неї, вважай усі чоловіки. Хіба окрім дяді Володі – водія чергового авто та он, оцього нерухомого тіла, Дмитра, до якого Ніна плавно підходила сексуально вихиляючись бедрами, аж у мене у паху починало горіти.

• Дмитро,- штурхонула вона його так, що той заледве не звалився зі стільчика,- ти оглух чи що,… от бовдур…

Той ледь втримався на стільчику,та із ненавистю подивився на неї.

• Тобі чого від мене потрібно? – задав логічне питання ображеним тоном.
• Та ми тут подумали, ти скляк уже,- радісно промовила Ніна, - а ти спиш…, у робочий то час, хай я піду скажу Павлові…, буде тобі…

Як завжди Ніна хвалилася своїми особливими стосунками із директором. Від неї прямо таки йшов той мед, коли вона це говорила. Ніби могла звільнити кожного із компанії, кого заманеться і ніби граючись. Господарка, одним словом. Можливо й мала право так говорити все ж керівник фінансової служби компанії. Через неї проходять усі платежі. Як безготівкові, офіційні так і інші, які мають місце у кожному більш – менш успішному бізнесі у нашій країні.

Дмитро не реагував на її погрози. Він знову завис у своїх думках, проте тепер час від часу клікав мишею комп’ютера, певно щось там малював.

Він недавно працює у нашій агенції. Прийшов десь біля року тому. І хай там який він дивний, але усе, що стосується графіки і монтажу роликів, чи будь – яких інших видів роботи із сюжетом, йому не було рівних. Усе вмів. Монтаж був настільки якісним, що навіть великі професіонали не могли побачити помилок, які допускалися при зйомці роликів.

Так, зйомка роликів, реклама, розробка сюжетів для білбордів, буклети, медіа просування брендів та інші неймовірні види рекламних продуктів - це є наша робота. Кропітка і тягуча, подекуди обридлива і тяжка, а інколи весела і радісна. Це усе наша рекламна агенція «Крокодил».

Дивна назва? Я також спочатку сміявся, але зрозумів, що головне у рекламі аби відразу запам’ятовувалося, а чи буде та назва грейпфрут чи плющ, а чи хай навіть м'ясо, не грало особливого значення. Міг же, якось існувати журнал «Крокодил», то чому тоді не може бути рекламної компаніїіз такою назвою.

Ми не займалися одним видом реклами. Там, для прикладу, випустити якісь буклети, заробити копійки і радіти тому. Ми надавали повний комплекс рекламного просування. Від придумування концепції, ідеї бренду, його легенди, розробки його вигляду, тематики чи асортименту продукції, до повного просування у медіа, пресі та інших носіях рекламної інформації. Ми були єдиною, комплексною агенцією в країні. У тому були, як свої плюси, так і, звичайно, мінуси. З плюсів те, що ми бралися за все і мали славу експериментаторів. Багато кому було цікаво від того, як це так, дати продукцію, а на виході отримати ідейний бренд. Мінуси також у тому, не вірив наш бізнес у можливість комплексного підходу, думали, що з усім одній компанії не справитися. Вважали, що якийсь із етапів рекламного просування тай запартачимо. Так бувало, але ми максимально старалися працювати на якість і повільно, але все ж завойовували рекламний ринок.

Отож, Дмитро, у незалежності від того, що був несповна розуму і то на добрячу його половину, був у нас світило технічної обробки матеріалу. Він міг прийти п’яним, можливо і ще під чимось забороненим, але завжди усі завдання виконував сумлінно, вміло і, найголовніше, швидко. Він замкнено сидів глибоко у своєму кріслі і весь час творив. Міг не підійматися по десять годин і усе мовчки, і ні на кого не дивлячись. До нього у компанії ставилися прохолодно, подекуди зневажливо і ніби, до пустого місця.

Наш директор Павло, той ще тип, особливо не лагідно ставився до Дмитра. Чому не знаю. Але виїдав йому мозок сердито та ніби спеціально вишукуючи найболючіші його місця. Особливо чіплявся до нього після нарад із власниками агенції. Знайшов у ньому слабинку і виміщав свій негатив. А тому, хоч би хни. І так він до нього і по - іншому. І кричить і майже вже за груди хватає, а Дмитро втупився у монітор і стукотить по клавіатурі чи клікає мишею. Залізні нерви у чоловіка.