Глава 34: Пересказ події

Першою до тями прийшла Сейра. Вона все ще дивилася на місце, де щойно зникла постать у чорному, намагаючись зрозуміти, що саме сталося. Перед її очима одна за одною спливали останні хвилини: темно-багрове полум’я, яке не обпалювало, але позбавило сил ціле поселення; холодний голос, що говорив про смерть богів так само спокійно, як про звичайну дорогу; чорний меч, який без жодних зусиль розколов сам простір.

ʼВін… просто пішов…ʼУсвідомлення цього чомусь здавалося найдивнішим.Він не намагався довести свою силу.Не вимагав визнання.Не залишив після себе жодної погрози.

Він просто забрав те, що було йому потрібне, і пішов, ніби всі вони були лише випадковою перешкодою на його шляху.

Каель повільно опустив свій цзянь. Його погляд усе ще був прикутий до місця, де кілька секунд тому закрився просторовий розлом. За все своє життя він бачив чимало сильних воїнів. Бачив божеств. Бачив сузір’я. Але людини, яка після настільки виснажливих битв могла спокійно розколоти простір власним мечем і так само спокійно піти, він не зустрічав ніколи.

«Хто він…?» — майже пошепки промовив Каель.

Цього разу ніхто не відповів.

Навіть троє охоронців, які досі мовчали, переглянулися між собою. На їхніх обличчях більше не залишилося бойового настрою. Лише здивування. Кожен із них чудово розумів одну просту річ.

Якби незнайомець справді захотів їх убити…

Вони не змогли б цьому завадити.

Саме в цей момент із боку дерева почувся знайомий глухий рик. Вожак варварів, важко спираючись на спис, повільно підвівся на ноги. Його рухи залишалися важкими, але життя поступово поверталося до тіла. Один за одним почали підійматися й інші варвари. Хтось сідав, тримаючись за голову, хтось важко дихав, а дехто лише зараз усвідомлював, що все ще живий. Жоден із них не мав навіть подряпини.

Полум’я не обпалило їх.Не залишило ран.Воно лише… забрало всі сили.

Сейра мовчки спостерігала за цією картиною.ʼВін не збрехав…ʼ

Коли незнайомець сказав, що нікого не збирається вбивати, вона поставилася до цих слів із недовірою. Але тепер, дивлячись на варварів, які хоч і насилу, але один за одним підіймалися на ноги, вона остаточно зрозуміла — він із самого початку говорив правду.

Сейра ще деякий час мовчки спостерігала, як варвари один за одним підіймалися на ноги. Хтось усе ще важко дихав, інші допомагали товаришам, які ще не могли самостійно втримати рівновагу. Навіть вожак, спираючись на свій масивний спис, повільно випрямився й перевів погляд на порожнє заглиблення в центрі дерева. На його обличчі не було злості чи люті. Лише важке усвідомлення того, що святиня, яку його плем’я охороняло протягом багатьох поколінь, змінилася назавжди.

ʼМи вже нічого не змінимо…ʼ

Ця думка промайнула в голові Сейри, поки вона ще раз поглянула на місце, де кілька хвилин тому стояв незнайомець. Повільно розвернувшись, дівчина рушила в бік нижчих гілок, на яких усе ще висіли звичайні золотисті плоди. Їхнє завдання полягало саме в тому, щоб забрати кілька таких плодів, і, незважаючи на все, що сталося, воно залишалося незавершеним.

«Сейро.»

Голос Каеля змусив її зупинитися.

«Куди ти?»

Вона не стала одразу відповідати. Лише на мить затримала погляд на дереві, після чого спокійно промовила: «Нам більше нічого тут робити. Візьмемо плоди й підемо.»

Каель мовчки дивився на неї, ніби чекаючи пояснення. Відчувши це, Сейра повільно повернула голову.

«Ми побачили значно більше, ніж повинні були. Те, що сталося сьогодні, набагато важливіше за нашу місію. Про це потрібно якнайшвидше повідомити главі клану. Він має знати, що тут з’явилася людина, здатна пройти Ліс Туману, забрати головний плід святого дерева, одним прийомом знешкодити ціле поселення й після цього власноруч відкрити просторовий розлом.»

Каель повільно опустив свій цзянь. Він не став заперечувати. Після всього побаченого навіть у нього не залишилося жодного бажання переслідувати незнайомця. Мовчки кивнувши, він разом із трьома охоронцями підійшов до найближчих гілок. Варвари більше не намагалися їм завадити. Вожак лише мовчки спостерігав, як чужинці обережно зривали кілька зрілих плодів. Напруга між двома сторонами ще не зникла, але тепер її змінили настороженість і взаємне мовчазне розуміння.

За кілька хвилин п’ятеро постатей залишили верхівку велетенського дерева й попрямували до кам’яних сходів. Попереду на них чекала довга дорога назад, а разом із нею — розмова, яка, можливо, змінить подальші рішення всього клану Чорного Крила.


На одній з численних планет другого шару, розташовувалася територія клану Чорного Крила. Саме сюди незабаром мали повернутися Сейра, Каель і троє охоронців, навіть не підозрюючи, що новина, яку вони несуть із собою, стане лише початком значно масштабніших подій.

Минуло кілька днів.

У самому центрі території клану Чорного Крила височіла велична резиденція глави. Усередині, в просторому залі, де стіни були прикрашені різьбленими барельєфами драконів, а масивні колони підтримували високу стелю, саме тривали збори. За довгим кам’яним столом сиділо кілька старійшин клану. Перед ними лежали сувої, карти та різноманітні записи. Атмосфера залишалася серйозною. Обговорювалися справи союзних територій, рух військ і ситуація на кордонах володінь.

На чолі столу мовчки сидів глава клану. Його спокійний погляд повільно ковзав від одного старійшини до іншого, уважно вислуховуючи кожного. Саме в цей момент тишу порушив поспішний шум за масивними дверима.

— «Зачекайте! Зараз не можна!»

— «У глави збори!»

За дверима почулися ще кілька голосів, після чого шум став лише сильнішим. Старійшини одночасно повернули голови до входу. Один із них уже невдоволено насупився, але не встиг нічого сказати.

Важкі двері різко відчинилися.

До зали швидким кроком увійшли Сейра й Каель. Слідом за ними біля входу завмерли троє охоронців, а позаду виднілися розгублені слуги, які, очевидно, до останнього намагалися їх зупинити.

У залі запанувала тиша.

Глава клану повільно підняв погляд на доньку й юнака. На його обличчі не було злості, лише легке невдоволення від того, що збори перервали без жодного попередження.

«Сейро… Каелю.» — його голос прозвучав спокійно, але твердо. — «Зараз не час. Ви бачите, що тривають збори. Якщо справа не термінова, зачекайте до завершення.»

Каель уже хотів щось сказати, але Сейра зробила крок уперед, випереджаючи його.

«Батьку…»Вона говорила рівно, однак навіть старійшини відчули незвичну серйозність у її голосі.«Те, що ми маємо повідомити, важливіше за ці збори.»

У залі одразу почувся приглушений шепіт. Декілька старійшин невдоволено переглянулися. Один із них уже відкрив рота, ніби хотів зробити зауваження, але глава лише злегка підняв руку, змушуючи всіх замовкнути.

Він ще кілька секунд мовчки дивився на Сейру.

«Навіть якщо так…» — спокійно промовив він. — «Спочатку поясни, що могло статися настільки важливого, щоб без дозволу увірватися до зали старійшин.»

Сейра глибоко вдихнула.На мить її погляд ковзнув по присутніх.Після чого вона тихо сказала:«Ми зустріли того невідомого.»

…

У залі стало настільки тихо, що було чути лише потріскування смолоскипів.Навіть старійшини, які ще мить тому були невдоволені, завмерли на своїх місцях.Погляд глави клану змінився майже миттєво.

«…Повтори.»

Сейра не відвела очей.«Ми зустріли того самого невідомого, про якого ви розповідали на території клану Кривавого Небосхилу.»

Глава клану повільно підвівся зі свого місця. Його спокійний погляд ковзнув по всіх присутніх, після чого він рівним голосом промовив: «Збори завершено. Усі, окрім старійшин першого кола, можуть бути вільні.»