Глава 31: Переполох

 
Темно-багрове полум’я продовжувало здійматися високо в небо.
 
Навіть через десятки кілометрів воно залишалося добре помітним, забарвлюючи хмари в моторошний багряний колір. Холодне повітря хвилями здіймалося над вершиною гори, а від самої землі одна за одною розходилися слабкі поштовхи, змушуючи каміння перекочуватися схилом.
 
Сейра мовчки дивилася вперед.Її рука все ще спокійно стискала руків’я цзяня, але думки були вже далеко від арени.‘Що це…’
 
За весь час навчання вона ніколи не бачила нічого подібного. Це не було схоже ні на прорив ефіру, ні на пробудження могутнього звіра. Саме полум’я випромінювало дивне відчуття, ніби воно не належало цьому місцю.
 
Навколо панувала неприродна тиша.
 
Навіть варвари перестали гарчати.
 
Усі без винятку дивилися лише в один бік.
 
Погляд Сейри ковзнув до вожака.
 
Той більше не звертав уваги ні на арену, ні на чужинців. Його  очі були широко розплющені, а груди важко здіймалися від прискореного дихання. Через мить він різко загарчав, зробивши кілька швидких жестів руками.
 
Реакція настала миттєво.
 
Воїни, що ще секунду тому сиділи на трибунах, один за одним почали підхоплюватися зі своїх місць. По всьому поселенню залунали короткі рики, які швидко передавалися від однієї групи до іншої. Декілька вершників майже одразу скочили на шестилапих тигрів і стрімко помчали в напрямку гори.
 
«Вони… налякані…» — тихо промовив Каель, дивлячись на хаос, що миттєво охопив арену.
 
Сейра нічого не відповіла.Вона не розуміла їхньої мови, але одного погляду на обличчя вожака було достатньо.
 
Це не була злість.
 
Не була й лють.
 
Це був страх.
 
І саме це насторожувало найбільше.
 
Вожак більше не дивився ні на Сейру, ні на Каеля. Його погляд був прикутий лише до темно-багрового полум’я, що безперервно виривалося з вершини  гори. Кілька секунд він стояв нерухомо, ніби не міг повірити в те, що бачить, після чого раптово видав гучний рик, від якого здригнулося все поселення.
 
Відповідь не змусила себе чекати.
 
Майже всі варвари одночасно підвелися зі своїх місць. Один за одним вони почали відповідати короткими уривчастими риками, швидко обмінюючись жестами. Усе, що ще мить тому було схоже на хаос, насправді виявилося чітко відпрацьованими діями. Одні воїни стрімко побігли до воріт поселення, інші кинулися до загонів із шестилапими тиграми, а ще кілька груп без жодних вагань помчали просто в напрямку гори.
 
«Щось сталося…» — тихо промовив Каель, не відводячи погляду від цього видовища.
 
Сейра нічого не відповіла.Вона уважно спостерігала за вожаком.
 
Той швидко віддав ще кілька наказів мовою жестів, після чого перевів погляд на них. Його  очі на кілька секунд зупинилися на Сейрі, ніби він вагався.Потім варвар різко підняв руку й показав у бік виходу з арени.
 
Жест був коротким.Але його сенс був зрозумілим без жодних слів.Їм наказували піти.Каель перевів погляд на Сейру.
 
«Схоже… наш поєдинок відкладається.»
 
Дівчина ще кілька секунд мовчки дивилася на вершину гори, після чого повільно розвіяла свій цзянь. Біле лезо розсипалося дрібними частинками ефіру й безслідно зникло.
 
«Так.»
 
Вона говорила спокійно, але в її голосі вперше за довгий час відчувалася настороженість.
 
«І справа не тільки в цьому полум’ї.»
 
Саме в цю мить із натовпу до них швидко підійшов один із трьох охоронців.
 
«Леді Сейро. Пане Каелю.»Його голос залишався стриманим, хоча погляд уже кілька разів ковзнув у бік гори.«Пропоную негайно залишити поселення.»
 
Каель здивовано подивився на нього.
 
«Ти думаєш,усе настільки серйозно?»Чоловік не відповів одразу.Лише ще раз поглянув на темно-багровий стовп, що продовжував розривати небо.«Я не знаю, що там сталося. Але якщо навіть ці істоти припинили обряд посвячення… значить, трапилося щось таке, чого вони бояться більше, ніж порушення власних традицій.»
 
Запала коротка тиша.Погляд Сейри знову піднявся до вершини гори.‘Там… щось є.’Вона сама не могла пояснити, чому відчуває це.
 
Не страх.
 
Не ворожість.
 
Лише дивне, ледь вловиме відчуття…Наче в горі щойно з’явилося дещо, що незабаром змінить усе.Каель уже зробив кілька кроків у бік виходу, коли за спиною почув спокійний голос Сейри.«Зачекай.»
 
Усі одночасно обернулися.
 
Дівчина все ще дивилася на вершину гори, де темно-багрове полум’я продовжувало прорізати небо. Її погляд залишався незмінно спокійним, але думки одна за одною складалися в єдину картину.
 
«Священне дерево…»Тихо промовивши ці слова, вона нарешті перевела погляд на охоронців.«Саме через нього ми прибули сюди.»
 
Один із чоловіків насупився.«Леді Сейро, зараз не час…»
 
«Навпаки.»Вона перебила його спокійним, але твердим голосом.«Зараз саме час.»
 
Запала коротка тиша.«Якщо те полум’я вирвалося саме звідти, то найбільша небезпека зараз загрожує не поселенню.»
 
Вона зробила невелику паузу.«А дереву.»
 
Каель на мить завмер.За секунду на його обличчі теж з’явилося розуміння.«Плоди…»
 
Сейра кивнула.«Якщо дерево буде знищене або пошкоджене, обряд посвячення втратить сенс. Ми прибули саме для того, щоб отримати право зібрати для себе плодів. Якщо із деревом щось станеться… наше завдання буде провалене ще до того, як ми взагалі його розпочнемо.»
 
Охоронці мовчали.Нарешті найстарший зробив крок уперед.«Саме тому ми тим більше не повинні наближатися до гори. Наш наказ — забезпечити вашу безпеку.»
 
«І повернутися ні з чим?» — спокійно запитала Сейра.
 
Чоловік стиснув щелепу.«Це краще, ніж наражати вас на небезпеку.»
 
«А якщо дерево загине?»
 
Він не відповів.
 
«Тоді доведеться чекати нового циклу плодоношення. Скільки? Десятки років? Можливо, більше. Ви чудово знаєте, що батько не відправив би нас сюди, якби це можна було просто повторити пізніше.»
 
Каель схрестив руки на грудях.
 
«До того ж ми не збираємося геройствувати. Просто дізнаємося, що сталося. Якщо ситуація виявиться надто небезпечною — одразу відступимо.»
 
Охоронці переглянулися.Було видно, що вони вагаються.Один із молодших уже хотів заперечити, але найстарший підняв руку, змушуючи його замовкнути.
 
Він ще раз подивився на гору.Потім — на Сейру.Зрештою чоловік повільно видихнув.
 
«Добре.»
 
Його голос залишався серйозним.«Але за однієї умови.»
 
Сейра мовчки чекала.
 
«Якщо я накажу відступати, ви не сперечаєтеся. Одразу.»
 
«Домовилися.»Лише після цих слів охоронець коротко кивнув.
 
«Тоді рушаємо.»
 
П’ятеро одночасно зірвалися з місця.
 
Позаду них поселення все ще гуло від тривожних риків, а попереду, над вершиною священної гори, темно-багрове полум’я безперервно здіймалося в небо, ніби саме воно кликало всіх до себе.
 
Щойно вони залишили арену, як майже перейшли на біг. Центральні вулиці поселення, які ще кілька хвилин тому були заповнені звичайним життям, тепер нагадували мурашник. Варвари безперервно рухалися в одному напрямку, гарчання лунало звідусіль, а між будинками стрімко проносилися вершники на шестилапих тиграх. Одні поспішали до священної гори, інші, навпаки, залишали поселення, очевидно виконуючи накази вожака.
 
П’ятеро швидко проминули кілька широких вулиць і невдовзі опинилися біля підніжжя гори. Саме тут натовп почав рідшати. Більшість варварів залишалася зовні, тоді як углиб прямували лише воїни, яких пропускали без жодних запитань.
 
Сейра відразу впізнала місце.
 
Саме сюди, за словами її батька, мали привести переможців обряду посвячення.
 
Але зараз усе було інакше.
 
Перед входом до печери вже зібралося кілька десятків варварів. Одні нервово гарчали, інші жестами щось пояснювали вожакові, який саме підійшов разом із групою старійшин. Їхні рухи були швидкими й уривчастими, ніби вони сперечалися, але жоден із присутніх не наважувався переступити темний прохід.
 
Каель насупився.«Чому вони не заходять?»
 
Найстарший охоронець повільно похитав головою.«Не знаю…»Його погляд ковзнув углиб печери.«Але якщо навіть вони вагаються… значить, усередині справді сталося щось незвичайне.»
 
Саме в цю мить один із варварів раптом помітив прибулих.Він різко загарчав, привертаючи увагу інших.За кілька секунд десятки чотирьох очей одночасно повернулися до п’ятьох драконідів.
 
Запала коротка тиша.