Глава 19. Бранець

У напівтемряві камери закута в кайдани людина мала жалюгідний вигляд. Її зап'ястя були підняті вгору й застебнуті в намертво вбитих у стіну скобах, одяг зірваний майже повністю, босі ноги стояли прямо на холодній кам'яній підлозі. Проте, на тих, хто увійшли, злочинець дивився байдуже і навіть трохи зверхньо.

— Мені дуже шкода, але я більше нічого не можу вдіяти, — тихо пояснював верховний жрець. — Одна справа — розплутати стихійні плетіння, хай вони складні й хаотичні, але все-таки створені ненавмисно. Зовсім інша — зняти спеціально накладене закляття, замкнуте на життєву структуру. Це як... — Іліяс зам'явся, підбираючи влучне порівняння, — як осколок зброї, що встромився в тіло, але закриває пошкоджені судини. Якщо його вийняти — поранений помре від кровотечі за лічену мить. Очевидно, ця людина носить закляття не перший день, якщо воно зріднилося з її енергетичною структурою. Або ж той, хто наклав його, був настільки досвідченим, що зміг замінити частину природної основи на стихійну.

— І хто може бути настільки досвідченим, щоб створювати таке складне плетіння? — щира цікавість, яка вчувалася в тоні Ульфа, страшенно дисонувала з усім навколишнім простором.

— Одиниці. Я на пальцях однієї руки можу перерахувати магів такого рівня.

— А Ви могли б?

— Напевно, так, — трохи зупинившись, відповів Іліяс. — За умови цілковитої згоди того, кому це плетіння потрібно носити.

— Хочете сказати, що ця людина стала німою не випадково? — в тоні регента відчувалася недовіра.

— Не виключено, що навіть зі своєї волі. Якщо найманець заробляє на чужій смерті, то вміння зберігати мовчання може коштувати стільки ж, скільки й життя жертви.

— Отже, прибрати плетіння неможливо?

— Занадто ризиковано. Якби ця людина була хоч трохи магічно обдарованою, я перенаправив би її канали сили на відновлення пошкоджених структур. Але в ньому немає жодної іскри.

Ульф уважно оглянув полоненого. Той був зовсім байдужий до своєї долі, ніби не розумів, про що йдеться.

— Але розум його не пошкоджений? Відповісти «так» чи «ні» на мої питання він зможе?

— Звісно.

Іліяс мав блідий і втомлений вигляд. Перебувати в цих підвалах йому довелося вперше в житті, й побачене, м'яко кажучи, не надихало. Низька стеля, сірі стіни, тьмяне світло ламп та цілковита тиша, яку порушували тільки людські голоси, тиснули на верховного жерця неймовірно.

— Що ж, тоді зволікати і відкладати не будемо, — регент кивнув непомітній людині в чорному, яка завмерла в самісінькому кутку. — Готуйте все необхідне.

Іліяс відчув, як шлунок болісно заскиглив і підстрибнув до горла, коли в низьке приміщення внесли червоне вугілля та якісь страшні на вигляд інструменти. Кат спокійно й методично розкладав свої знаряддя на столі, чекаючи подальших наказів. Злочинець напружився й інстинктивно відсунувся в сторону, але кайдани тримали міцно, позбавляючи можливості рухатися.

— Я зробив усе, що міг, — тихо промовив верховний жрець. — Дозвольте мені піти.

— Ви залишитеся, — незворушно відповів Ульф, кинувши на Іліяса довгий погляд. — Подібні розмови завжди ведуться в присутності свідків. Згодом до нас приєднається секретар, він запише свідчення слово в слово, а потім надасть їх членам малої ради. Але поки його немає й у вас є чудова можливість побачити все на власні очі.

Іліяс посірів і судомно поправив комір.

— Лорде регенте, перепрошую. Не думаю, що витримаю це видовище.

— Можливо, нічого й витримувати не доведеться. Залежить від того, наскільки розсудливим виявиться мій співрозмовник, — Ульф посміхнувся кривою посмішкою, але погляд його був холоднішим за лід. — Присядьте там, — він показав на дерев'яне крісло з високою спинкою трохи осторонь. — І слухайте уважно.

Іліяс кинув мимовільний погляд на вартового, що застиг у дверях й не збирався звільняти прохід. Жрець пересмикнув плечима, наче йому раптово стало холодно, й вимушено поплентався у кут. Регент підійшов до закутої людини й запитав:

— Ти розумієш мене?

Той тільки головою похитав, й Ульф перейшов на імперську:

— Знаєш мову імперії?

Кивок згоди.

— Тоді я буду говорити так, як тобі звичніше. Здогадуєшся, хто я? — кивок. — І знаєш, чому ти тут? — крива посмішка, ще б пак не знати. — Чудово, ми обидва розуміємо, яка доля тебе чекає. Замах на майбутнього імператора не може обійтися без наслідків, більше того, не стану брехати: навряд чи ти коли-небудь вийдеш на волю. Вся ця історія від самого початку була пасткою. Навіть якби тобі вдалося зробити справу й утекти, по твоєму сліду б відправили інших мисливців: занадто небезпечно залишати серед живих свідків змови.

Ульф розмірено походжав від однієї стіни до іншої, розмірковуючи абсолютно спокійно.

— Мені байдуже, як саме ти закінчиш свої дні: з кинджалом у спині в якійсь глухій таверні, ковтнувши отруєного вина, поданого красунею-танцівницею, в цій камері, розглядаючи власні нутрощі, чи завиваючи від жаху й болю на вогні, розведеному на головній площі заради розваги юрби. За своє життя я бачив чимало смертей на полі бою, і кожна з них жахлива, що б там не співалося про військову славу в баладах.

Бранець злегка посміхнувся.

— Бачу, що й для тебе це не новина. Здогадуюся, що про помилування просити не станеш. Принаймні поки, — крива посмішка. — Добре, іншого я й не чекав. Тому слухай мене уважно: я хочу отримати всього-на-всього кілька відповідей на дуже прості запитання. І я їх отримаю. Так чи інакше. Я можу дозволити собі витратити на це не день, і не два, і навіть не десять. Але для тебе вони перетворяться на роки, якщо будеш стояти на своєму. З іншого боку, ми можемо домовитися, тому що мені є, що запропонувати.

Чоловік біля стіни злегка знизав плечима, показуючи: мало що його обходить, а бажання домовлятися по-доброму – й поготів.

— Знаєш, що я ціную найбільше в людях? — продовжив Ульф. — Уміння тримати слово. Очевидно, ти готовий виконати свою частину угоди і навіть пожертвувати життям, це викликає певну повагу. А ось твій замовник, вочевидь, грав на дві сторони. Адже він не попередив, що тобі може протистояти маг, правильно? Як думаєш, він не знав чи приховав навмисно, бо боявся, що ти не візьмешся за завдання? Або ще гірше — вирішиш перепродати цінні відомості?